kyiv1.org
Експозиція проекту «Я для тебе горів, український народе…» увібрала рукописи, перші видання творів поета, його особисті речі, фотографії. Є унікальні експонати: наприклад, Головний рукописний зошит В. Симоненка з фондів НМЛУ. У зшитку зібрані вірші 1961—1962 років, зокрема, хрестоматійний твір «Лебеді материнства».
— Було декілька варіантів цієї поезії, у зошиті є інша версія, написана олівцем, — розповідає завідувач експозиційного відділу НМЛУ, автор виставки Оксана Деркая. — Рукопис музею передала мати Симоненка Ганна Щербань, коли у 1980-х ми їздили Україною і збирали експонати.
На виставці також є рукописи з фондів Інституту літератури НАНУ ім. Т. Шевченка, зокрема лист Василя Симоненка до приятеля Василя Діденка, автора тексту шлягеру 1960-х років «На долині туман». З короткого листа видно, як поет опікувався друзями. Симоненко надрукував у газеті «Молодь Черкащини», де працював, декілька віршів Діденка. Чомусь автор відмовився від гонорару. «Гонор (тобто гонорар. — ред.) розмічу твоєму батькові, раз тобі гроші не потрібні», — пише Симоненко Діденку. Листи друзям поет підписував просто: «Твій Симон».
Хвилю емоцій будять у відвідувачів чорно-білі світлини з життя Симоненка. Поет захоплено спілкується по телефону, перепочиває разом з учасниками хору «Жайворонок», пливе у човні чи просто широко усміхається. Ці знімки зробив Ігор Осадчий, який працював фотокореспондентом у «Молоді Черкащини». Згодом Осадчий підготував альбом «Три роки поруч», де Василь Симоненко та його оточення у світлинах. Серед фотографій на виставці у музеї літератури є і кадри з похоронів поета, який трагічно помер у 28 років. На унікальних знімках — Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний та інші шістдесятники. Очолює похоронну процесію художниця Алла Горська з оберемком калини.
Саме Алла Горська написала знаменитий портрет Василя Симоненка: чорне тло, профіль із відкритим чолом, червона калина-кров і багнети. Цю картину художниця створила за декілька днів після смерті поета, приголомшена подією. Світлий образ Симоненка створив митець Володимир Євтушевський. На портреті Євтушевського поет в оточенні мальв, які символізують Україну. Квітами прикрашена навіть рамка — мальви розростаються по світу, наче вірші Симоненка, що зажили слави народних.
У радянській Україні за життя поета вийшла одна його збірка — «Тиша і грім» та твори для дітей. За кордоном, наприклад у США та Німеччині, Симоненка активно друкували. «Для українців за кордоном поет був променем світла. Його видавали без купюр усюди, де були українські діаспори», — наголошує Оксана Деркач. На Батьківщині творчість поета приховували до 1980-х років. Хоча 1965 року громадськість висунула Симоненка на здобуття Шевченківської премії посмертно. Тоді нагороди не дали, її присудили 1995-го.
Головне послання виставки «Я для тебе горів, український народе…» — у рядках з вірша Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці». Поет звертається до України, яка для нього — диво і молитва: «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю».
— Ми регулярно влаштовуємо виставки про Симоненка, і завжди вони різні за концепцією, — каже О. Деркач. — Цього разу сфокусувалися на тому, що українці мають самі вирішувати свою долю, бо самі відповідають за власну країну. А Симоненко асоціюється з Україною, є певним мірилом совісті.
Виставка триватиме до 15 лютого.
