mykyiv.com.ua
Музей Кирилівська церква, пам’ятник архітектури XXст., входить до складу музею-заповідника Софія Київська; розташована на Дорогожичах, на високому пагорбі.
Назва Дорогожичі має давню історію. Колись в цьому місці сходилися головні дороги, що вели до Києва, які мали стратегічне значення. За свідченням істориків, на землі Дорогожичів було пролито дуже багато крові, як ні в якому іншому місці у Києві.
Кирилівська церква була побудована в 1140-1167 роках. Протягом всього часу свого існування храм жодного разу не було зруйновано. Кілька разів храм частково перебудовували, тому в ньому поєднано декілька архітектурних стилів: візантійський, староруський та українське (мазепинське) бароко. Саме з цього місця чернігівський князь Всеволод Ольгович у 1139 році захопив Київ під час міжусобної боротьби за владу в Києві.
Древні джерела називають різні версії щодо засновника церкви: Марія Казимирівна – дочка короля Польщі Казимира Справедливого; Марія Мстиславівна – дружина Всеволода Ольговича; князь Всеволод Ольгович.
В Іпатіївському літописі згадується місцевість під назвою Желянь, яка прилягала до Дорогожичів, а також йдеться про те, що в цьому місці знаходився Всеволодів монастир, при цьому вказується 1167 рік. Відомо, що саме тут в 1139 році перебував князь Всеволод зі своєю дружиною.
Є ще припущення істориків, що, найвірогідніше, саме князь Всеволод Ольгович вирішив збудувати собор в цьому місці на честь перемоги над суперниками з роду Мономахів, і побудував свій фамільний монастир з церквою, та назвав його на честь свого святого заступника – александрійського архієпископа Кирила. Також тут, на околиці Києва, до 1139 року, ні декілька десятиліть по тому не було жодної церкви або монастиря, окрім Кирилівського.
По смерті князя Всеволода в 1146 році його поховали в Борисо-Глібському соборі, оскільки будівництво Кирилівського храму було ще не закінчене. Саме тоді в долі Кирилівського монастиря стала брати участь Марія Мстиславівна – вдова князя, що пережила його на 33 роки. Не зважаючи на те, що в літописі говориться “юже бо сама створила”, вона саме закінчила будівництво собору, інакше, собор, про який згадується в Іпатіївському літописі 1167 року називали б Маріїним, а не Всеволодовим. Можливо і те, що князь Всеволод заснував монастир, а Марія – Кирилівський собор. Відомо, що в цей час культ Кирила і Афанасія був ще мало поширений на території Русі, але саме святий Кирило вважався заступником князя Всеволода Ольговича.
Більше п’яти десятиліть Кирилівський храм був привілейованою обителлю. Для представників княжого роду Ольговичів він відігравав роль заміської резиденції та усипальні. Саме тут в 1194 році був похований герой Слова о полку Ігоревому київський князь Святослав.
У 1240 році, коли вся територія Русі була під гнітом монголо-татарських загарбників, Кирилівський монастир уцілів завдяки своїй віддаленості від центру. Проте храм було разграбовано, серйозних пошкоджень зазнали купол та притвор, було зірвано свинцевий дах собору. Доволі довго Кирилівська церква залишилася без покрівлі. Унікальні фрески та стіни храму зазнавали руйнувань від опадів та сильних вітрів. Більше трьохсот років Кирилівський храм не згадувався в жодному із літописів.
у період правління короля Сигізмунда II Августа, у 1565 році, всі земельні угіддя Кирилівського монастиря були передані у володіння Десятинної церкви.
У першій половині XVIIст., завдяки князеві Костянтину Острозькому – відданому прибічнику православ’я, Кирилівський монастир починає відроджуватися. У 1605 році князь викликав зі свого маєтку Василя Красовського, ігумена Острозького монастиря св. Хреста, якому доручив відродити Кирилівський монастир. Отець Василь доклав чимало зусиль, щоб повернути Кирилівському монастирю минулу славу. Згодом король Сигізмунд III вручив йому грамоти на володіння всіма землями, які колись належали монастирю (ліси Оболоні, землі між Сирцем та Юрковцем).
За отця Василя значно зросла кількість ченців, і для них були збудовані дерев’яні келії. Щоб збільшити доходи монастиря, під горою побудували будиночки, які винаймали вільні люди за плату.
Після отця Василя значну роль у піднесенні Кирилівського монастиря відіграли ігумени Софроній Жеребило-Лобузький та Інокентій Гізель (1650-1652) – люди дуже освічені. Серед керівників монастиря був і Мелетій Дзик (1658-1677), який перед призначенням на пост ігумена був ректором Києво-Могилянської колегії.
У період з 1681 по 1697 роки на чолі монастиря стояв ігумен Інокентій Монастирський. У ці роки значно збільшилися монастирські земельні володіння, також в підпорядкуванні Кирилівського монастиря опинився Ржищевський Преображенський монастир зі всіма його землями. Це був час розквіту Кирилівського монастиря, лише Києво-Печерська Лавра перевершувала його славу.
Початок XVIIIст.охарактеризувався духовним занепадом, якого зазнали багато монастирів, зокрема і Кирилівська церква.
У XVII–XVIIIст. Кирилівську церкву було перебудовано, внаслідок чого вона набула вигляду, в якому ми її бачимо зараз. У 1748-1760 рр. під керівництвом архітектора Григоровича-Барського на території монастиря збудували кам’яні споруди з яких до сучасного часу збереглися лише частина огорожі у стилі бароко з кутовою башточкою. Зокрема було збудовано кам’яну дзвіницю з невеликою церквою на середньому поверсі.
У 1770 р. в Києві під час епідемії азійської чуми монастир було перетворено на шпиталь. В цей час у Кирилівському монастирі перебувало: 7 ієромонахів, 8 ієродияконів, 10 ченців, 12 послушників, 10 найманих людей; сам монастир складався з: шести келій, однієї канцелярської хати, однієї проскурниці, хлібної хати та однієї хатини для теслярів і каменярів. Настоятель обителі архімандрит Кирило всіляко опирався такому рішенню через непристосованість приміщень до перебування хворих. Але Священний Синод вирішив, що вдале заміське розташування робить Кирилівський монастир найбільш відповідним місцем для чумного госпіталю. Це було початком кінця Кирилівської церкви. Медики також були за заснування тут лазарету, і в 1786 році, відповідними указами від 10 квітня і 13 липня Києво-кирилівський чоловічий монастир було скасовано, а всі споруди на його території передавалися у власність Київської Суспільної Опіки.
Таким чином, починаючи з 1786 р. у колишньому Кирилівському монастирі відкрився Інвалідний будинок, у якому перебували люди похилого віку та скалічені жителі Києва, найчастіше військові. Свято-Троїцька церква на території колишнього монастиря продовжує діяльність як приходський храм, і поступово перетворюється на лікарняну церкву, послугами якої користуються мешканці Інвалідного будинку.
У 1803-1805 рр. тут зводять кам’яні споруди для розміщення Кирилівських богаділень, серед яких і приміщення для психічнохворих, розраховані на 25 місць. Після закінчення будівництва сюди перемістили з Подолу будинок для божевільних, за радянських часів перейменований у психіатричну лікарню ім. Т.Г. Шевченка. У 1911 році будинок для божевільних був сумним та страхітливим видовищем. Гостро не вистачало працівників. На 100 хворих був лише 1 лікар, а всього хворих було 600. Перший київський психіатр С. Штейберг працював тут з 1865 року.
Після закінчення війни 1812 р. тут відкрили Виховний будинок для дітей-сиріт Вітчизняної війни, який функціонував до 1917 р.
У 1842 році в Кирилівських закладах було відкрито фельдшерську школу на 15 учнів, при якій була бібліотека. Згодом школу перетворили у перший на території України середній медичний навчальний заклад – Медичне училище № 1. У 1870 році на території Кирилівських богаділень побудували каплицю в пам’ять порятунку життя імператора Олександра II, 4 квітня 1866 року, після невдалого замаху на його життя.
У 1860 році, під час проведення реставраційних робіт в Кирилівській церкві, робітники, знімаючи старі шари штукатурки, виявили зображення, що виявилися древніми фресками 12 ст. Проте через недбалість робітників багато зображень було значно пошкоджено. Але навіть те, що вдалося розчистити викликали великий резонанс серед шанувальників старовинного мистецтва.
Протягом 8 років стіни церкви звільняли від старої штукатурки, відкриваючи розписи і поновлюючи їх свіжими масляними фарбами. Роботи велися під керівництвом професора А.В. Прахова, за участю викладачів та учнів Малювальної школи ім. Мурашко, а також Михайла Врубеля. Разом з поновленням розписів, в храмі були встановлені мармурові парапети на хорах і мармуровий іконостас.
Ікони для іконостасу написав М. Врубель у Венеції в 1885 році. Найвідоміше зображення Кирилівського іконостасу – Богородиця. Мадонна Врубеля дуже відрізняється від канонічних іконописних зображень. Побачивши її один раз, ви назавжди запам’ятаєте обличчя цієї вродливої молодої жінки, вираз її очей, тривогу за долю маляти, якого вона тримає на колінах. Врубель працював і над фресками Кирилівської церкви, однією з найяскравіших є фреска – Зішестя святого духа.
Сама будівля церкви досить добре збереглася ще з ХІІ ст., тому перебудова полягала лише в перекладанні деяких зведень, будівництві чотирьох куполів з боків, та величного фронтону над входом. Після закінчення реставрації, 29 травня 1889 року Кирилівську церкву знов освятили.
Зараз стіни Кирилівської церкви прикрашають фрески 12 ст., окремі розписи XVIIст. та масляні фрески ХІХ ст. (у тих місцях, де древні фрески взагалі не збереглися). Від перших фресок сьогодні залишилося близько 800 квадратних метрів живопису 12 ст.
У 1929 році Рада народних Комісарів УРСР оголосила територію Кирилівського монастиря державним заповідником. З тих пір богослужіння в Кирилівській церкві припинилися. Всі кам’яні споруди на території монастиря також планувалося зробити музеями, зокрема, в дзвіниці хотіли відкрити музей архітектора Григоровича-Барського. У 1937 році кам’яну монастирську огорожу з башточками було розібрано на камені для потреб будівництва, залишилася лише невелика ділянка з однією башточкою.
У період війни 1941-45 рр. за деякими даними в Кирилівській лікарні проводили досліди над військовополоненими. З 1941 по 1942 рік, у період окупації, богослужіння в Кирилівській церкві поновилися, як і в багатьох інших церквах. Пізніше тут був склад оптичного скла. А 24 серпня 1963 р. наказом Ради Міністрів УРСР Кирилівська церкву ХІІ ст., а також башту та частину монастирської стіни XVIIІ ст. було оголошено пам’ятками архітектури державного значення. Зараз Кирилівська церква входить до складу державного музею-заповідника Софія Київська. У церкві відбуваються концерти, вона відкрита для огляду. По сусідству з церквою і зараз існує психіатрична лікарня.
