Цього року на 29 травня припадає двонадесяте свято Вознесіння Господнє. Весь православний світ святкує його щороку на 40-й день після Великодня.
За християнським вченням, після свого воскресіння Господь являвся своїм учням, розмовляв з ними та повчав їх, а на 40-вий день вознісся.
Вознесіння належить до свят, що не має певного числа, але завжди відзначається у четвер на шостому тижні по Світлій неділі. Звідси й прислів’я: «Не прийдеться на середу Вшестя». Свято стало загальновизнаним ще у четвертому столітті. Тоді ж цариця Єлена поставила храм на його честь саме на місці Христового Вознесіння.
У народі це свято ще називають Знесення, Вшестя або й Щастя. І з ним пов’язано багато звичаїв та повір’їв. Ось як про це пише відомий етнограф Василь Скуратівський: «Якщо протягом сорока днів ще можна було христосуватися, тобто казати «Христос Воскрес», то після Вшестя такі вітання вже заборонялися — бо в храмах ховають плащаницю». З цієї нагоди наші предки обов’язково випікали особливе печиво у вигляді драбини, або ж зображали драбину на пирогові-завиванці. Вона, за уявленнями віруючих, мала допомогти Ісусові піднятися на небо.
У деяких регіонах ці драбинки несли на могилки й поминати небіжчиків. Також був звичай смажити тонкі млинці з пшоняного борошна — налисники. Називалися вони «божими онучами» і повинні були допомогти Господу підніматися драбиною до неба.
Ці звичаї мають дохристиянське коріння. Адже печиво у вигляді драбини робилося для Велеса (Волоса) — бога плодючості та рослинної сили, щоб йому краще доходити до колоса. У новій релігії давні традиції не лише знайшли своє відображення, але й набули нових рис.
Так, вважається, що щаблів у печива обов’язково має бути сім, за кількістю небес Апокаліпсису. Колись це печиво навіть використовували для своєрідного ворожіння. Піднімалися з ним на дзвіницю й кидали вниз: який щабель відіб’ється, на такому небі буде той, хто загадує. Якщо ж усі щаблі виявляться цілими — праведнику прямий шлях на небо. Розіб’ються всі перекладинки — жодне з небес не прийме грішника.
Наші предки вірили, що на Вшестя будь-яке зело — у полі, лісі та у саду «зноситься від землі до неба», тобто, найшвидше росте. На Волинському й Рівненському Поліссі цього дня годилося «заполювати льон» — щоб також «підносився» вгору.
Вознесіння — остання межа посіву зернових та городини. Цю роботу завершували до Зелених Свят, адже через десять днів надходить Трійця.
За прикметами, гарна погода на Вознесіння віщує добрий врожай, а сльота — на недорід. Оскільки на таке велике свято негоже було братися за важку роботу, то селяни родинами йшли в поле оглянути посіви — жито під цю пору вже колос викидає. А у природі панує така краса, буяння й гармонія, що, як писав Олександр Довженко, хто помер такого дня, то пожалкує.
У народі щороку 29 травня вшановували Федора – житника і вважали, що саме цього дня варто сіяти жито, примовляючи: “Роди, Боже, жито гоже, а без гороху проживемо потроху”.
Іменинниками 29 травня є Касян, Олександр, Лаврентій, Модест, Муза.
Події у Києві 29 травня:
1920 – з Києва до сіл Київського повіту відбув перший український мандрівний кінотеатр, споряджений “Українфільмом” Дніпросоюзу. У програмі були фільми за М. Гоголем “Різдвяна ніч” та “Зрада Андрія”, дві маленькі драми і дві гуморески.
1964 – відкрився один з найбільших у країні Центральний республіканський ботанічний сад, площею 180 га.
1965 – відкрився Палац піонерів та школярів.
1999 — відкрився Музей культурної спадщини. Його колекція розміщувалася у восьми залах старовинного будинку, побудованого в кінці XVIII – початку XIX століття, й відновленого на початку 90-х минулого століття. Адреса музею: вул. Московська, 40-Б.
2001 — на розі вулиць Коцюбинського та Чапаєва відкрили пам’ятник на честь класика української літератури Олеся Терентійовича Гончара. Автори – скульптори батько Володимир Чепелик і син Олексій Чепелик. Пам’ятник встановлено у парку імені Олеся Гончара, неподалік від будинку, в якому проживав письменник (вулиця Богдана Хмельницького, 68). Розміри: висота скульптури – 2,4 м, постамент – 0,82 x 1,89 x 1,47 м.
Джерело: Рідний Київ
