На календарі вже середина вересня — день, коли у народі підмічали: якщо гуси летять високо, журавлі – неквапно, стиха курличучи, а лебеді пізно збираються до відльоту – чекай тривалої, нехолодної осені.
У народі 15 вересня вшановували Маманта-вівчарика, покровителя овець і кіз. Цього дня худобу не вигонили вранці на пасовисько, бо боялися, що може трапитися біда. Також цього дня утеплювали хліви, готуючись до холодного сезону.
Щодо погоди, то підмічали: якщо захід сонця червоний, невдовзі варто очікувати морозів.
За церковним календарем 15 вересня вшановують мученика Маманта, отця його Феодота і матері Руфіни, преподобного Іоанна постника та 3628 мучеників Никодимії.
Іменинниками 15 вересня є:
Олексій, Іван, Федот, Антон, , Руфіна.
15 вересня народились:
1804 — Михайло Максимович, український історик, філолог, етнограф, ботанік, поет, перший ректор Київського національного університету ім.Т.Шевченка.
1877 — Олена Кульчицька, український живописець і графік, педагог. Народний художник України. Автор картин «Діти на леваді», «Жнива», «Бабуля», «Діти з свічками», серії акварелей, офортів, гравюр на дереві, ілюстрацій до творів М. Коцюбинського, І. Франка та ін.
Події 15 вересня:
1893 — У Джерсі-Сіті (США) почала виходити газета «Свобода» — перше україномовне видання в США.
1922 — У Києві відкрито театр імені Марії Заньковецької (нині — Львівський академічний театр імені Марії Заньковецької).
1944 — у Києві відкрито оновлений Державний музей західного і східного мистецтв (тепер це Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків).
1971 — У Ванкувері створено екологічну організацію «Грінпіс». Перша акція — протест проти американських ядерних випробувань біля Аляски.
1991 — У Києві на Софійській площі відбулося Всеукраїнське народне віче на підтримку Акту про державну незалежності України.
1991 — Верховна Рада України скасувала ухвалу Севастопольської міської ради про російський статус міста.
15 вересня відзначають:
- День працівників лісу
- День народження Google
Чи знаєте ви, що:
Михайло Максимович пожертвував блискучою кар’єрою академічного ботаніка в аристократичній Москві заради омріяної “київської старовини” – посади першого ректора новоствореного університету Святого Володимира.
Те ж саме зробив Тарас Шевченко, обравши непевну долю поета, маючи до вибору і богемне життя модного столичного маляра. В обох випадках це був болючий вибір, але вибір усвідомлений.
Характерно, що Максимович у своїй “другій” долі став фундатором українського наукового дискурсу, а Шевченко здійснив місію пророка української національної свідомості. Не дивно, що вони затоваришували.
