Не примітний зовні, цей будинок є справжньою перлиною зразка ХІХ століття. Його стелі прикрашені ліпниною найтоншої ручної роботи, стіни декоровані різьбленими дубовими панелями, печі викладені найдорожчим кахлем того часу, а безліч прекрасно збережених предметів меблів робить його ще більш колоритним. 
Проект цієї будівлі з левами і античними колонами на фасаді у 1879 р. замовив колишній градоначальник Санкт -Петербурга Федір Трепов. Однак він ніколи не жив у ньому сам.
Після того, як його придбав купець Ліберман і переробив під себе, замовивши знаменитому архітектору Володимиру Ніколаєву масштабну реконструкцію, будинок стали називати Особняком Лібермана. Саме тоді було добудовано ліве крило і пандус для під’їзду карет.
Згідно з планом , весь підвальний поверх двоповерхової будівлі належав власнику будинку . Там було шість кімнат, коридор і кухня. На першому поверсі була одна квартира з 11 кімнат – з передпокоєм, ванною і коморами . Верхній поверх займала друга квартира – з 13 кімнат. До речі, інтер’єр колишньої їдальні Лібермана зберігся до наших днів. 
Одна з кімнат будинку була відведена для молебнів. Саме тут Ліберман попросив зробити розсувну стелю, щоб раз на рік під час іудейського свята Суккот молитися безпосередньо перед зоряним небом. Тут же в 1919 р. відспівали сина купця, який загинув від рук денікінців.
З початком жовтневого перевороту у 1917 р. для Особняка настали нелегкі часи. Його передавали з рук в руки військовим, чиновникам і навіть лікарям .
З 1953 р. будинок віддали Союзу письменників України. Свого часу тут працювали Максим Рильський, Павло Загребельний, Ліна Костенко, Іван Драч та інші відомі письменники.
Тут є невеликий кінозал. Кажуть, що в радянський час саме у цьому кінозалі за великим знайомством можна було дивитися заборонені фільми.
