Понад 100 років тому в Києві працювало близько 20 кондитерських фабрик. Єдина, що залишилася до наших днів, знаходиться на Деміївці. У Радянському Союзі її знали, як кондфабрику імені Карла Маркса ( вона ж – « 1 – а радянська кондитерська фабрика»). Проте до націоналізації кияни знали її як парову фабрику Валентина Єфімова, засновану у 1897 році. Це була фабрика з солідною репутацією і великим асортиментом. Фірмові магазини Єфімова пропонували, крім цукерок, також шоколад, пастилу, пряники, нугу , варення. Її продукція в 1904 році була відзначена «золотом» на виставках в Лондоні і Брюсселі.
Що цікаво, вивчаючи обгортки цукерок з колекції Віктора Кудрявцева, легко помітити, що київських і московських обгортки відрізняються, як небо і земля.
На російських цукерках – суцільна агітація і агресія. 
На київських же – жовтобокі груші, апетитні пляшки з лікером, з яких п’ють … негренята, грайливі японочки з віялами, хлопчаки, що пускають кораблики, дівчата, що збирають мандарини. 
Україна відчувається у заспокійливій кольоровій гамі. 
А назви які! «Червоне наличко» ( наличко – етикетка, ярлик) , карамеля «Левкой», «Сметанкова », «Горобинова », «Мусме», « Грільдін» , цукерок «Дитячий”, «Шантеклер», батон «Фру – Фру ». Смакота!
Також на початку ХХ сторіччя у киян великою любов’ю користувалося кафе і фабрика (в одному “флаконі” ) « Маркіз», що розташовувалася на розі Прорізної і Володимирської. У радянські часи тут був ресторан «Лейпциг». У “Маркізі” полюбляв ласувати цукерками сам Михайло Булгаков. Їх «за бажанням покупців замість коробок вкладали в теракотові яйця або вазочки».
Пізніше Михайло Опанасович ностальгічно згадає кафе в «Білій гвардії »: «Лампи, оповиті циганськими шалями, кидали два світла – вниз біле електричне, а вбік і вгору – помаранчеве. Зіркою синього запорошеного шовку розливалася стеля, в блакитних ложах виблискували великі діаманти і лисніли рудуваті сибірські хутра». Фінал «Маркіза», як і всієї верхівки тодішнього суспільства був сумний. Ні, його «не шльопнули біля стінки» , а всього лише закрили.
«Кафе- кондитерська була закрита санепідестанцією у 1927 році – у зв’язку з отруєнням морозивом (подібних випадків було зареєстровано аж 14!)». Загалом, у радянському Києві «Маркіз» зовсім спаскудився”, пише дослідник Пещеренко.
Але головним, як сьогодні кажуть, солодким брендом старого Києва була кондитерська і водночас фабрика какао, шоколаду та цукерок «Б.А. Семадені». Виробничі потужності Семадені спочатку розташовувалися на Хрещатику, але потім перебралися в будинок на Великій Васильківській , 12. Сьогодні, як і тоді, на першому поверсі там працює … кафе Семадені, зрозуміло, абсолютно нове.
Цікаво, що цукерковою «фішкою» від Семадені 100 років тому була лікувальна карамель з трав «Кетті – Босс». У 80 -х роках минулого сторіччя її випускала навіть фабрика ім. Карла Маркса. А для «вишуканої публіки» у Семадені виготовляли гігантські багатоярусні весільні торти та їстівні корзини з квітами.
Не менш легендарним підприємством була і кондитерська «Жоржа» на Хрещатику, 28. Будинок був зруйнований під час окупації Києва. Там щорічно виготовляли понад 32 000 кг цукерок і 8000 – шоколадних плиток. А випічка від “Жоржа” вважалася VIP- подарунком – це було дуже престижно.
Джерело: Сегодня
