І було це не 65 мільйонів років тому, а якихось пару тисяч, стверджують дослідники історії нашої столиці. Одним із свідчень цьому є легенди про київського богатиря Кирила Кожум’яку. 
«Жив він над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж попід небесами стелиться; а як вийде на Дніпро мочить кожі (бо він кожум’яка), то не одну несе, а дванадцять разом…», йдеться в український билині.
Коли кияни на чолі з князем попросили його вбити Горинича, то Кирило «обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів із десять буде, та й пішов до Змія… Бились-бились, аж іскри скакали. Коли ж Зміюка — бубух!».
Після того, як Кирило вбив Змія, те урочище, де він жив, стали називати Кожум’яками, а на місці, де відбувся бій, побудували Киріллівську церкву».
uk.wikipedia.org
Звичайно, ніяких матеріальних підтверджень існування Змія нема, бо Кирило спалив його і повітру розвіяв. До того ж існує кілька інших версій. Зокрема, про те що Змій жив в районі Оболоні і убив його Добриня Никитич якраз там, де нині перетинаються вулиці Багатирська і Добрининська.
А ще, як стверджує історик і письменник Станіслав ЦАЛИК, Змій мешкав у районі сьогоднішньої Лук’янівки біля заводу «Артем». Ще на початку ХХ ст. подейкували про існування в озері поблизу заводу «Артем» дивного чудовиська — на кшталт відомого лох-неського. Про це є багато усних згадок, а є й письмові. Наприклад, у спогадах письменника Григорія Григор’єва «У старому Києві» (1961). Є й пізніші згадки, вже середини минулого століття. Чудовисько начебто з’являється там час від часу й жахає місцевих мешканців, але сфотографувати або зловити його не вдається. На Лук’янівці є місцина під назвою Змієва нора.
«Вічне місто зіткане зі споконвічних символів, циклічних сюжетів, що згодом стають легендами», впевнений історик.
Підготувала Аліна Астахова, користуючись матеріалами RISU, київськими билинами.
