pinchukartcentre.org
Якби діячів сучасного мистецтва привласнювали прізвиська, бельгійця Яна Фабра можна було б назвати «королем шоку». Той, хто в 2010 році відвідав PinchukArtCentre виставку «Сексуальність і трансцендентність», напевно запам’ятав його інсталяцію «Фонтан світу», де манекен, що зображає молодого Фабра в джинсах з розстебнутою ширінкою, потужно еякулював в стелю. При цьому художник показав себе ще й майстром контексту навколо манекена валялися надгробки з іменами мислителів минулого і сьогодення, натякаючи, що не в книжкових знаннях треба шукати витоки прагнення до творчості, пише “Місто Київ”.
З тих пір Фабр став старше, став розсудливим і прислухався до почуття прекрасного, яке живе в ньому, незважаючи на всі витівки шоуменские. Особливо це помітно на його в PinchukArtCentre відкрилася персональної виставки, що складається з двох експозицій – «Данина Иеронимусу Босхом в Конго» та «Данина Бельгійському Конго». Тут Фабру вдалося об’єднати разом і шоковий вплив на глядача, і красу, і гострий соціально-політичний контекст.
Правда, для того щоб відчути цей контекст, треба знати, що ще недавно маленька Бельгія була колоніальною державою, яка володіла багатим Бельгійським Конго (нинішня Демократична Республіка Конго). Більше того, до 1908 року Бельгійське Конго належало особисто короля Бельгії Леопольда II і управлялося їм з небаченою навіть у ті часи жорстокістю. Країна, яка за іронією долі називалася тоді Незалежною державою Конго, повинна була постачати королю корисні копалини, слонову кістку, каучук та інші багатства. За недопоставки данини спалювали села та жорстоко карали, аж до вбивств, місцевих жителів. І після того як Леопольд II продав Незалежне Конго власній країні і воно стало Бельгійським Конго, тут мало що змінилося. Символізують колоніальні часи фотографії відрубаних рук у «погано працювали» рабів були зроблені сто років тому саме тут.
Представлені в PinchukArt-Centre твори Фабра ілюструють одну з найжорстокіших в новітній історії сторінок з усією повнотою. При цьому художник використовує ще одне табельну зброю сучасного мистецтва – іронію. Поряд з приголомшливими роботами на виставці висить портрет Леопольда II і зображення брендів бельгійських фірм кінця XIX – початку XX століття, які заробляли на поставках із Африки. Ці бренди та інші артефакти колоніального минулого (наприклад, так звані колоніальні поштові марки) в Бельгії досі викликають у частини населення ностальгію, яка виглядає дивно. Так, представляючи свої роботи, Фабр згадав про те, що лише п’ять-шість років тому бельгійці дізналися: клей на настільки улюблених ними «колоніальних» поштових марках робили з кісток померлих людей у Бельгійському Конго.
При цьому роботи Яна Фабра в PinchukArtCentre дуже красиві і незвичайні з технічної точки зору. Крім 23 скульптур і двох масштабних триптихів, вони являють собою 36 мозаїк, зроблених з надкрылий жуків-златок. Комбінуючи тисячі надкрылий різних кольорів, Фабр домагається гри світла, характерною для класичного фламандського мистецтва. (Як і належить политкорректному європейцеві, жуків він не вбивав, а надкрила замовляв у закладах громадського харчування в тих країнах, де златки як білкова їжа є традиційною частиною меню.) Крім того, за його словами, саме ці жуки часто зустрічалися на старовинних картинах фламандських майстрів як символ переходу від життя до смерті.
У цій перекличці з класикою відкривається ще один шар змістів виставки Фабра, який говорить про «красу жорстокості» і «жорстокості краси» і відсилає глядача до Ієроніму Босхом. Як і у випадку з Босхом, роботи Фабра можна сприймати по-різному. Безсумнівно лише те, що в обох цих жителів півночі Європи є одна необхідна художнику якість – талант.
