zaporizhia.all.biz
15 квітня 1904 два японських броненосних крейсера, «Ніссін» і «Касуга», вийшли здійснювати «третю перекидну стрільбу» по фортам і внутрішньому рейду фортеці Порт-Артур. «Перекидною» називали стрільбу з крутими траєкторіями снарядів по цілях, що знаходяться десь за гористою місцевістю, за відсутності прямої видимості.
Тимчасово виконуючий обов’язки командувача флотом Тихого океану контр-адмірал П. П. Ухтомський повідомляв: «О 9 год 11 хв ранку ворожі броненосний крейсери «Ніссін» і « Касуга », маневруючи на зюйд-зюйд-вест від маяка Ляотешань, почали перекидну стрільбу по фортам і внутрішньому рейду. З самого початку стрілянини два ворожих крейсера, вибравши позиції проти проходу Ляотешаньского мису, поза зоною пострілів фортеці, почали телеграфувати, тому негайно броненосець «Перемога» і станція Золотої гори почали перебивати великою іскрою ворожі телеграми, вважаючи, що ці крейсери повідомляють стріляючим броненосцям про попаданні їх снарядів. Ворогом було випущено більше 60 снарядів великого калібру. Попадань у суда не було ».
Ефективність організованої перешкоди підтверджувалася і самими японцями: «Так як зносини по бездротовому телеграфу з нашими спостерігаючими судами переривалися ворогом спостережною станцією, що знаходилась на зюйд-остовому від входу березі, то важко було коректувати стрілянину і снаряди потрапляли недостатньо влучно». Минув лише рік, а вже почали з’являтися перші нагороджені за успіхи в цій галузі ратної справи: радіотелеграфіст міноносця «Сибірський стрілець» кондуктор Синиця був нагороджений Георгіївським хрестом за те, що за допомогою радіошумів «забив донесення міноносця противника про виявлення сил російського флоту». Завдання радіоелектронної боротьби в той період вирішувалися досить просто тому, що радіостанції, що використовувалися в російському і в японському флоті, були приблизно однотипними – як за принципом дії, так і за побудовою: з іскровими передавачами, іноді навіть одних фірм-виробників. От і відкривалася можливість «забивати» повідомлення «великої іскрою» – більш потужним сигналом свого передавача.
У доповіді на засіданні ВЦВК 10 (23) листопада 1917 р. В. І. Ленін казав: «Ми маємо відомості, що наші радіограми доходять до Європи. Так, наша радіотелеграма про перемогу над Керенським була перехоплена австрійським радіотелеграфом і передана. Германці ж посилали зустрічні хвилі, щоб затримати її» – так розумів суть радіоелектронної боротьби класик марксизму-ленінізму. Така ситуація зберігалася до часів громадянської війни. Коли бунтівним Кронштадтським фортам «Червона гірка» і «Сіра лошадь» стало необхідно встановити зв’язок з зарубіжжям, їх передачі «забивалися» випромінюванням передавачів корабельних радіостанцій з суден Балтійського флоту, вірних більшовикам.
Радіоелектронна боротьба – практично ровесник радіо, відображення в площині операцій збройних сил протистояння воюючих держав. Хто міг припустити, що за минулі сто років цей вторинний, загалом, продукт радіотехніки з «гидкого каченя» перетвориться на блискучу білу птицю, яка зосередила в собі всі сучасні технології проведення операцій – збір і зберігання військової інформації, включаючи цілевказівки, скидання інформації в космос, на чергові космічні апарати; використання самонавідних об’єктів підвищеної точності наведення, які здійснюють вибіркові ураження цілей; техніку створення активних і пасивних перешкод.
