Легенда про Оболонь

Річ у тому, що сотні билин і літописів оповідають про те, що Київ страждав від терориста Змія Горинича, який налітав на місто, бешкетував, а головне – крав стольних дівчат.
Його печерна резиденція розташовувалася в якихось Сорочинськіх горах. А окуповані території, тобто вотчина, тягнулася по рівнинах до самої Пучай-річки. Що таке Сорочинськіє гори, ніхто до цього дня зрозуміти не може. Зате неспростовний факт – що Пучай-річкою билини іменують Почайну. Вона текла з Оболоні на Поділ.

У спадок від стародавньої річки сучасна Оболонь отримала ланцюжок озер, які називаються сьогодні озерами Опечені.
В одних билинах стверджується, що Добриня Никітіч одного разу набрався хоробрості і відправився на Пучай-річку шукати Змія. Інші джерела говорять, що нікого він не шукав, а просто випив зайвого на княжому бенкету, осідлав коня і поїхав сп’яну до Почайни – купатися. А діставшись річки, багатир упірнає, довго пливе і виходить вже на іншому березі, тобто на Оболоні.
Враховуючи силу багатирську і тривалість запливу, вийти він міг хоч біля сьогоднішньої райадміністрації, хоч біля метро, а швидше за все – випірнув Добриня там, де тепер перетинаються сучасні вулиці Добрининська і Багатирська. Ну не дарма ж їх так і назвали?

Виходить, значить, багатир на берег і раптом з громом і блискавкою налітає на нього Змій Горинич. Добриня б’ється, як лев, Дракон гарчить, полум’я вивергається… А потім, якщо говорити билинною мовою, «Добринюшка… шибоне в Змію та в прокляту – і відбив у Змії дванадцять та всіх хоботів».
У результаті цієї битви Змій, що характерно, вижив. І ослаблений, покалічений, «без хоботів» уклав з багатирем джентльменський договір, присягнувши більше київських дів не красти. Але слово він порушив. Причому по-хамському: схопив не яку-небудь селянку, а княжу дочку, яка прогулювалася мирно по київських вулицях.
Добриня розсердився й убив Горинича, а заразом витоптав усіх його дитинчат на березі Пучай-річки. Тим самим звільнивши назавжди й Оболонь, і весь Київ від зміїної присутності. Така ось історія.
Нічого не скажеш: вже пощастило Оболоні, так пощастило. Багато районів і навіть міста змушені придумувати, висмоктувати з пальця легенди, щоб якось виділитися на загальному фоні, а тут на тобі – власний Дракон.