mykyiv.com.ua
Пам’ятник архітектури XIX століття, споруджений у стилі британської готики – це найнезвичайніший житель Андріївського узвозу. Замком «Річарда Левове серце», по імені англійського короля, його в 1967 році назвав знаменитий киянин – письменник Віктор Некрасов, розповідаючи, як у дитинстві вони з друзями воювали на його ступенях і містках. «Якщо увійти в низьку, що давить дворову арку, потрапляєш в тісний кам’яний двір, від якого у нас, дітей, захоплювало дух. Середньовіччя… Якісь склепіння, кам’яні сходи, якісь ходи, переходи, величезні балкони, зубці настінних… Не вистачало тільки варти… Якщо піднятися по кам’яній, з амбразурами сходах наверх, потрапляєш на гірку, чудову, зарослу буйної дерезою, з якої відкривається такий вид на Поділ, на Дніпро і Задніпров’я, що вперше потрапили сюди ніяк вже не прожене…». Під час однієї зі своїх прогулянок Віктор Некрасов познайомився з таким собі паном Річардом Юревич – блискучим оповідачем, вигадником і жартівником, який прожив в « замку» 60 років. До революції Юревич тримав крамницю з найрізноманітнішими товарами. Сюди часто заглядали художники та літератори, так як на верхніх поверхах будівлі розташовувалися їхні майстерні. Під час окупації Києва Юревич в підвалах будинку ховав від фашистів євреїв.
Німці вивезли із замку перила, прикрашені точними копіями чудовиськ із собору Паризької Богоматері. Історики вважали, що саме його, жартуючи, став називати Річардом Левове серце Некрасов. А потім поширив це прізвисько і на весь будинок. У будівлі були майстерні відомих українських художників – Красицького, Макушенко, скульптура Балавенського. Замок Річарда – самий знаменитий київський притулок привидів. Варто будівля на горі Уздихальниці. Названа вона так не випадково. Навпаки розташована гора Дитинка, на якій за часів Київської Русі був табір, де несла службу молодша дружина князя.
Жінки туди не допускалися, так що наречені змушені були дертися на протилежну вершину і звати свого ненаглядного, дивитися на нього і тихо зітхати. З давніх пір за пагорбом цим тяглася негативна слава. Мовляв , стільки сліз дівочих тут пролито, що будувати нічого тут не можна. Та й сам схил не мав до появи будиночка. Але на початку XX століття замок все ж спорудили. І в ньому стали завивати привиди. Кажуть, господиня замку – вдова промисловця Дмитра Орлова, убитого якраз після початку спорудження особняка, в 1902 році, погано розраховувалася з будівельниками. І ті, образившись, заклали в систему вентиляції оскільки труб, пляшок, а в стіни – шишки, яєчну шкаралупу і іншу нісенітницю , яка тріщить і гуде, доводячи постояльців до нервових зривів. Однак чим пояснити те, що люди чули ще й чиїсь голоси? Загалом, таємниця замку досі не розгадана, а сам він так і не заселений, хоча стоїть на одній з головних вулиць Києва.
м. Київ, Андріївський узвіз, 15
