eveningkiev.com
Дні народження і смерті – умовні
День смерті актриси кримінальні експерти встановили умовно, адже достеменно не відомо, пролежала вона у квартирі-склепі сім, вісім чи десять днів. Так сталося, що і справжній день народження Анастасії Павлівни Георгієвської нікому не відомий. Дату 7 листопада 1914 року (за новим стилем) записали у метрику дівчинки вихователі школи-комуни міста Орел, куди вона потрапила у три роки. За короткими записами, що збереглися, трирічна дитина залишилася круглою сиротою і жодних своїх родичів (адже ймовірно у дівчинки були бабусі, дідусі чи тітки) вона не знала. Усіх випускників школи-комуни направляли на навчання до фабрично-заводського училища.
Тут чотирнадцятирічна Анастасія вивчилася слюсарної і токарної справи та отримала місце роботи на машинобудівному заводі. А у вільний час грала в орловському аматорському театрі «Жива газета», який 1929 року був перетворений на Театр юного глядача. Утім, Георгієвська не бажала жити у провінції, тож 1930 року 16-річною вирушає підкорювати Москву. Вона одразу ж прийшла до московського ТЮГу, де сподобалася керівництву, і її прийняли у трупу. А за рік Анастасія вже навчалася у Державному інституті театрального мистецтва на курсі актриси і педагога Ніни Литовцевої, після закінчення якого талановиту дівчину запросили до трупи Московського художнього академічного театру.
МХАТ усього життя
МХАТу, де служила понад півстоліття, Георгієвська була вірна до останніх днів. Своєї родини ніколи не мала, тож саме театр був для неї і сім’єю, і роботою, і єдиним сенсом усього життя. Вона не поспішала додому, де її ніхто не чекав, часто засиджувалася до ночі за бесідами з колегами або працюючи над роллю. Дуже швидко Георгієвська стає провідною актрисою одного з найвідоміших театрів СРСР і рік за роком отримує від міністерства культури свої заслужені нагороди, премії, медалі та звання. Під час війни МХАТ не припиняв роботи. Спершу театр був евакуйований, але згодом повернувся до Москви, де давав вистави, актори підтримували поранених і військових, за що згодом Георгієвська отримала медалі «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» та навіть «За оборону Москви».
Анастасія Павлівна була характерною артисткою, що створювала надзвичайно яскраві образи. Про неї говорили, що може грати на сцені без партнера – настільки сильною була її акторська енергетика. Вона блискуче грала у п’єсах Горького, Чехова, Шерідана, Островського, Бернарда Шоу. «Жар серця, який відчувається в усьому, що б вона не робила, – ось та дивовижна якість, якою Георгієвська підкорювала і глядачів, і артистів. Її образи хочеться порівняти з яскравими, дивно самобутніми картинами Кустодієва», – написала у своїх спогадах колега Георгієвської по МХАТу народна артистка СРСР Алла Тарасова
«Все має бути charmante, чорт забирай»
У кіно Анастасія Георгієвська дебютувала у фільмі Михайла Чіаурелі «Незабутній 1919 рік» (1951 р.), втім роль Мілочки була настільки незначна, що її навіть не включили у титри. Натомість другу її кінороботу вже помітили всі, адже Георгієвська блискуче зіграла дружину городничого Анну Андріївну у безсмертній і завжди актуальній комедії Гоголя «Ревізор», екранізованій Володимиром Петровим 1952 року. Також актриса знімалася у фільмах «Шалений день» (1956 р.), «Несплачений борг» (1959 р.), екранізації роману Льва Толстого «Воскресіння» (1960 р.), «Останній шахрай» (1966 р.), «Помилка резидента» (1968 р.), «Випадок в аеропорту» (1988 р.). Глядачі ж найбільше пам’ятають Георгієвську в образах двох вчительок з абсолютно протилежними характерами.
Перша з них – сувора і безцеремонна Марія Павлівна у фільмі Юлія Райзмана «А якщо це кохання?» (1961 р.). Картина розповідає про драматичне почуття двох старшокласників, у яке грубо втручається суспільство, насамперед школа. Фільм викликав жваву дискусію у пресі та ідеологічних інстанціях, а молодь після перегляду стрічки виходила з кінотеатрів з відчуттям глибокої ненависті до героїні Анастасії Георгієвської, що виставила особисте листування закоханих на посміх усій школі. І зовсім іншою є вчителька географії, яку Георгієвська зіграла у фільмі Олексія Коренєва «Велика перерва» (1973 р.).
Дискусія щодо цієї стрічки розпочалася ще до її виходу, адже коли освітянам стало відомо, що про життя педагогів знімають комедію(!), їх обуренню не було меж. Мовляв, вони невтомно працюють над облагородженням учнівських душ, а Коренєв із цього вирішив посміятися. Зрештою режисер картини з робочою назвою «Пригоди шкільного вчителя» опинився «на килимі» у міністра освіти СРСР, якого втім після тривалої бесіди зміг переконати у своїх чистих почуттях до радянських педагогів. Щоправда, назву картини довелося змінити, але весь гумор у ній дозволили залишити. Вчителька географії Серафима Павлівна, яку зіграла у фільмі Георгієвська, – легка, добродушна, сповнена чарівності, а її характер цілком передає її ж фраза: «Все має бути charmante, чорт забирай».
Без паніки
1987 року відбувається розкол МХАТу на МХАТ імені Чехова під керівництвом Олега Єфремова і МХАТ імені Горького, який очолила Тетяна Дороніна. Георгієвська залишається у трупі театру Дороніної, де їй усе ще дають невеличкі ролі. Але у колективі актриса, якій давно за сімдесят, дедалі більше відчуває власну віддаленість від молодих талантів. Не звикла до самотності, Анастасія Павлівна знаходить нових підозрілих знайомих, сусіди часто помічають її нетверезою. Лі то 1990 року Георгієвська провела на дачі, а перед відкриттям нового театрального сезону її привезли до московської квартири. 5 вересня за Георгієвською послали машину, проте актриса не відчинила двері. Колеги звернулися до сусідів, але ті сказали, що чули, як Анастасія Павлівна ходить по квартирі, відкриває воду у ванній. Зрештою, вирішили не піднімати паніку. Начебто колись двері у квартирі актриси вже ламали, і буцімто тоді Георгієвська, що була вдома жива і здорова, дуже сварилася… Втім і наступного дня, і через тиждень хазяйка не відчиняла і на зв’язок не виходила, а крізь двері чутно було лише собачий гавкіт.
Зрештою, колеги актриси звернулися до московської міліції, але спершу правоохоронці відмовилися ламати замок, а приїхали до будинку Георгієвської тільки 12 вересня після особистого прохання керівництва театру
Пам’ятник із двома невідомими
«Георгієвську знайшли мертвою. Вона лежала в кімнаті, обличчя було синє, на ньому важко проглядалися очі. Було таке відчуття, що обличчя ніби піднялося. Можливо, тому, що занадто сперте повітря порушувало режим. На тілі було видно пошкодження. Жінка-експерт, виходячи, сказала: криміналу немає, можливо, пошкодження тілу завдав собака. Хоча собака – маленьке цуценя», – розповідають співробітники МХАТу, які й досі вбачають у смерті Георгієвської кримінал і навіть подавали запит на повторне розслідування смерті актриси.
Одначе правоохоронці й після дорозслідування справи складу злочину в ній не виявили. А відповіді на запитання, чому квартира Анастасії Георгієвської була замкнена на один замок із чотирьох, чому в ній були розкидані гроші та чи дійсно хтось користувався у ній водопроводом, напевно, вже ніхто не дізнається. Обставини смерті цієї актриси оповиті такою ж таємницею самотності, як і її народження. Пам’ятник на могилі Анастасії Георгієвської на Кунцевському кладовищі встановили лише через двадцять років після її смерті, коли спілка некрополістів звернулася до МХАТу із тим, що місце поховання видатної актриси перебуває у занедбаному стані. Тепер на могилі народної артистки СРСР написано: «Велика МХАТівка»…
