epochtimes.com.ua
Часом може здаватися, «дивацтва» мозку, про які ми розповімо далі, — це всього лише чийсь вимисел чи фантастика, і не можуть існувати в дійсності. Однак це не так. Наш мозок сповнений загадок і таємниць, і на сьогодні розгадані лише деякі з них.
Чи існую я насправді?
Синдром Котара — один із дивних розладів мозку, при якому людина впевнена, що вона померла, розкладається, або що у неї немає крові, серця або яких-небудь внутрішніх органів. У деяких випадках прояву цього синдрому хворий може вважати, що він безсмертний або що його, також як і інших людей і світу в цілому, не існує, кругом порожнеча.
Характерними симптомами цього розладу також є радикальне самозаперечення, «манія величі навпаки». Синдром Котара — досить рідкісний розлад, часто супроводжується депресивним станом, втратою пам’яті, галюцинаціями і, в деяких випадках, проявляється при шизофренії.
Синдром Котара був названий за ім’ям французького психіатра Ж. Котара, який першим описав цей дивний розлад і відзначив його різні ступені тяжкості: від середньої до вкрай важкої. Середній ступінь тяжкості розладу супроводжується огидою до себе і відчаєм. У важких випадках людина «бачить» зміни, що відбуваються усередині неї і зовні, на цій стадії виникає заперечення власного існування.
Цей незвичайний розлад може проявитися в будь-якому віці, але найчастіше — ближче до середини життя. Було відмічено, що синдром Котара частіше зустрічається у жінок, але пояснень цьому поки немає. Деякі лікарі вважають, що цей розлад — всього лише вид депресії, і не є синдромом.
Удаваний хворий
Людина, що страждає на синдром Мюнхгаузена, впевнена, що хвора, але насправді, лише імітує хворобу, переходячи з лікарні до лікарні у пошуках нового лікування. Цей незвичайний розлад виникає внаслідок важких емоційних порушень і не є простою симуляцією. Причинами синдрому Мюнхгаузена є травми дитинства — брак турботи і любові, — що часто зустрічається в неповних сім’ях.
Людина, що страждає на синдром Мюнхгаузена, формує «модель хвороби». Така модель створюється з дитячих спогадів: наприклад, коли під час важкої хвороби рідні та лікарі оточували дитину увагою та турботою. В майбутньому, бажаючи відтворити бажану атмосферу турботи, у такої людини може сформуватися синдром Мюнхгаузена. Такі хворі можуть симулювати різні хвороби: від лихоманки до інфаркту.
Вперше синдром Мюнхгаузена був описаний в 50-х роках ХХ століття англійським ученим Р. Ашером. Під його наглядом перебував пацієнт, так одержимий своєю хворобою, що спритно вводив в оману лікарів.
Казковий світ
Світ як у казці — звучить красиво, чи не так? Але те, що ховається за цим, виглядає інакше. Синдром Тодда, що називається також синдромом Аліси в країні чудес, — один з дуже рідкісних неврологічних синдромів, що викривляє сприйняття часу і простору і змушує відчувати себе занадто великим, як велетень (мікропсія) або, навпаки, занадто маленьким, як ліліпут (макропсія). Деякі пацієнти, які страждають на цей незвичайний розлад, можуть відчувати сповільненість часу або викривлення простору.
Доктор Д. Тодд, на ім’я якого названо цей розлад, описав його в канадському медичному журналі в 1955 році. Його пацієнти, які страждають від цього синдрому, говорили, що сприймають своє тіло занадто великим або занадто маленьким, і весь світ навколо здається несправжнім. Намагаючись описати свої відчуття, деякі пацієнти посилалися на книгу «Аліса в країні чудес». Втім, це не єдине пояснення другої назви цього синдрому. Відомий письменник Льюїс Керолл під час мігрені переживав подібні відчуття, які допомогли описати дивні сни Аліси.
Що ж до причин появи цього дивного синдрому, то їх дуже багато: шизофренія, мігрень, епілепсія, лихоманка та ін.
Примарні двійники
Синдром Капгра, що називається також маренням негативного двійника, також перебуває у списку незвичайних розладів мозку. Людині, яка страждає від цього синдрому, здається, що хтось із її оточення або вона сама замінена двійником. Це захворювання, вперше описане французьким психіатром Ж. Капграром в 1923 році, виникає в результаті мозкової травми, а також у пацієнтів із шизофренією або недоумством.
Існує протилежний синдром — марення позитивного двійника — синдром, або, марення Фреголі, названий за ім’ям італійського актора Л. Фреголі, який майстерно міняв свою зовнішність за ходом дії.
За цього синдрому хворий бачить в людей навкруги знайому йому людину, яка здатна кардинально змінювати свою зовнішність (від людини до неживого предмета) і переслідувати його. Це розлад має параноїдальний характер.
Позбутися від непотрібної частини тіла
Апотемнофілія або, розлад ідентичності цілісності тіла, не менш незвичайний розлад мозку, і досить небезпечний. Людина, що страждає на цей розлад, вважає, що частина її тіла (рука, нога, пальці тощо) не її власна, і можна від неї позбутися. Хворий наполегливо хоче ампутувати у себе частину тіла, про що просить лікаря. Коли лікар відмовляється це зробити, намагається позбутися «непотрібної» частини тіла самостійно. Це розлад досить рідкісний, і єдине лікування, яке застосовується до таких хворих, — це психотерапія.
