mykyiv.com.ua
Однак домогтися дозволу на це було дуже важко. Церковному старості Симеону Травчину від імені причту церковного довелося звернутися до самого Імператора. “6 березня 1900 р. за указом Його Імператорської Величності, Київська Духовна Консисторія слухала рапорт від 20 січня 1900 за № 22” Деміївського церковного старости Симеона Травкіна, у якому він просить дозволу на перебудову церкви і всі витрати бере на себе… Так і хочеться сказати молитвою: “Пішли йому, Господи, Царство Небесне” за його старанність і любов до Деміївської церкви, яку будували й розширювали такі хороші люди, як перший її староста, відставний фельдфебель Симеон Травкін. Може бути, ретельністю і їх молитвами Господь і зберіг Свято-Вознесенську церкву в роки лихоліття і гонінь, що вона вистояла і ніколи не закривалася з часу її освячення у 1883 р.
Київ почав інтенсивно забудовуватися і заселятися. Так сталося і з Деміївкою, яка з Підгороднього села дуже швидко перетворюється на широке передмісті Києва. Так що нинішній залізничний вокзал Київ-Московський називався тоді – Деміївським.
У 1900 р. Деміївку було приєднано до Києва. На карті 1905 р. позначено, що церква однією стороною виходила на вул. Велику Васильківську. Дорога йшла навколо церкви, огинаючи її з боку нинішнього інституту, по території теперішньої дитсадка. Дорогу перетинала вул. Наливайка, приблизно там, де зараз стоїть бібліотека ім. В. Вернадського. Праворуч від церкви, у бік Голосіївської площі, стояв пам’ятник Олександру III, за ним кондитерська фабрика Єфімова, а далі трамвайне депо.
У документах звітності церковно-парафіяльних шкіл того часу зустрічається згадка про церковно-приходську школу на Деміївці при цукрорафінадний заводі (орендоване приміщення). Проте в “клірових відомостях” за 1910 р. при перерахуванні будинків, що належить церкві, значиться і церковно-приходська школа на Деміївці, а у “Відомостях” за 1915 р. записано, що побудована нова церковно-приходська школа в 1915 р. Вона стоїть понині, дерев’яна, обкладена цеглою, як і сама церква.
У церковній бібліотеці було тоді вже 1200 томів книг.
Згідно з “клірових відомостями” за 1917 р. “Церква має два престоли: 1) в ім’я Вознесіння Господнього і 2) в ім’я св. Василія Великого. Земля при церкві разом із цвинтарем становить 1 десят. 600 квадр. сажнів”. Кількість парафіян більше 4 тис.
У 1990 р. була побудована нова дзвіниця, однак про попередню, на жаль, жодних відомостей немає, ким і коли вона була зруйнована. У тому ж році вперше було позолочено хрести і під ними круглі кулі над куполами храму і дзвіниці.
Від дороги поставлено новий кам’яний (з бутану) паркан із металевими гратами.
До Великодня було почеплено нові дзвони. Всередині храму з’явилася позолота (теж вперше) усього іконостасу та десять найбільших кивот з іконами в храмі.
Інформації про церкву доволі мало. Відомо лише, що в 1907 р. тут вінчалася Леся Українка, тобто Косач Лариса Петрівна, з Климентом Квіткою і що освячена вона в 1883 р.
Дуже довго клопотали про повернення колишньої церковно-парафіяльної школи. Потрібні були документальні докази, тому довелося відвідати багато міських архівів, щоб по крупинці зібрати необхідні дані. Після Великої Вітчизняної війни було опубліковано деякі відомості про Свято-Вознесенську Деміївську церкву.
Ювілейну дату 120-річчя церкви відзначали в день храмового свята Вознесіння Господнього 5 червня 2003 р.
Престольні свята: Вознесіння Господнє (центральний престол; 29 січня/13 лютого) і св. Василя Великого (пам. 1/14 січня) – йому присвячено північний боковий вівтар.
Храм відкритий щодня, крім понеділка.
Богослужіння вечірнє – 18:00. Літургія: 8:40 (неділя та свята – 6:40 і 9:40).
При храмі діє Недільна школа.
У недільні вечори, після закінчення богослужіння, у церкві проводиться перегляд православних відеопрограм.
