kiev.pravda.com.ua
7 грудня за григоріанським календарем 342 день року. До кінця року залишається 24 дні.
Наші предки вірили, що долю дає Бог та мати, від неї не втечеш і не сховаєшся. Хіба, що прохатимеш її бути хоч часу від часу милостивою.
У дохристиянські часи 7 грудня дівчата готували вечерю на святій воді. Потім брали миску зі стравою, обгортали її рушником і йшли до воріт закликати Долю: Доле, доле, де тя виглядати? Йди до нас вечеряти!” – примовляли, залізаючи на ворота або тин. І прислухалися: якщо озвався десь півень – це означало, що доля обізвалася, коли ж ні – значить доля не хоче чути дівочого голосу. І тоді дівчинаблагала: «Доле, доле, не опусти, прийди до мене, навісти!»
У народі 7 грудня вважалося жіночим святом. Дослідники дохристиянських вірувань вважають, що колись це було свято «Дівочої долі», але згодом церква пов’язала його з великомученицею Катериною, мощі якої поховані 307 року і віднайдені у VІІІ сторіччі.
Напередодні свята дівчата клали під подушку листочки з різних дерев, помічаючи у такий спосіб кількох хлопців. Серед них мав бути і яблуневий листочок «для дівчини». Лягаючи спати юнка читала молитву Долі, а вдосвіта прохала найменшого в родині хлопця витягти одного з листків. Зранку у день Катерини зносили продукти «в складчину» в одну з осель і готували борщ та кашу. На спільну трапезу мали право приходити всі парубки без запрошення, щоправда лише тоді, коли дівчата закінчували ворожити. Після обрядової вечері влаштовували «пісні вечорниці», де всі брали участь у різноманітних іграх та забавах.
За церковним календарем 7 грудня вшановують великомученицю Катерину, великомученика Меркурія та преподобного Меркурія.
Іменинники 7 грудня:
Катерини, Порфирії, Августи, Симони та Меркурії.
Ім’я Катерина має грецьке походження від «катаріос», що означає «чиста, непорочна». Зазвичай в уяві багатьох людей це ім’я асоціюється з величавістю та владою, однак у житті Катерини найчастіше нічого спільного з цими уявленнями не мають. Уже в дитинстві вони виділяються певною своєрідністю характеру. Зокрема, люблять робити запаси, при цьому виявляючи деяку жадібність. Амбітна, важко переживає чиюсь перевагу. Добре справляється з будь-якою роботою. Дорослі Катерини мають багато прихильників, однак чоловіка шукають близького за психологічним складом. Постійно хвилюється через дрібниці. Інколи здійснює непередбачувані вчинки. І тому їй потрібен чоловік, який би вселив у неї почуття впевненості.
7 грудня народились:
1811 — Микола Устиянович, український письменник і громадський діяч. Окремі його вірші ««Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки» стали українськими народними піснями.
1871 — Микола Вороний, український поет, громадсько-політичний діяч, театрознавець, перекладач. У 1917 р. був одним із засновників і режисерів Українського національного театру. Автор поетичних збірок «Ліричні поезії», «В сяйві мрій», поеми «Євшан-Зілля».
1900 — Катерина Білокур, українська художниця-самоучка, майстер українського народного декоративного живопису. Автор картин «Півонії», «Богданівські яблука», «За селом», «Натюрморт», «Хата в Богданівці», «Гай», «Колгоспне поле» та ін.
«Як би ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ!» (Пабло Пікассо про Катерину Білокур)
7 грудня відзначають:
- День місцевого самоврядування
- Міжнародний день цивільної авіації
Чи знаєте ви, що:
Точна дата народження Катерини Білокур невідома. Сама вона називала і 23-є, і 24 листопада, і 1900, і 1901 рік. Офіційною датою її народження зрештою визнали 25 листопада (7 грудня) 1900 року. Це було найлогічніше, адже цей день — день Святої Великомучениці Катерини.
Цікава деталь. Катерина знехтувала чоловіком через те, що він подарував їй букет квітів. Сказала «Якщо ти до квітів жорстокий, то на яку ласку мені сподіватися від тебе?».
У 1939 році випадок змінив долю Катерини Білокур. По радіо вона почула пісню у виконанні уславленої Оксани Петрусенко. Почуте так вразило Катерину, що вона звернулася до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко». І лист дійшов до адресата. Доданий до нього малюнок калини на шматочку полотна вразив Оксану Петрусенко. Порадившись із друзями — В.Касіяном і П.Тичиною, вона звернулася у Центр народної творчості. До обласного центру надійшло розпорядження — з’їздити в Богданівку, знайти Катрю Білокур, поцікавитися її роботами. У результаті, через рік у Полтавському будинку народної творчості відкрилася перша персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, що складалася лише з 11 картин. Проте вона мала величезний успіх.
Пабло Пікассо був у захопленні від робіт української художниці Катерини Білокур (1900—1961). Коли в 1954 році він побачив її на виставці, то сказав, що її роботи геніальні і порівняв її з відомою художницею Серафін Луіс. (За мат. Вікіпедії)
Сьомого грудня – день великомучениці Катерини, у народі“Катерини”, свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю.
Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою ічекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Дівчата так це тлумачать: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: “Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку”.
Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст.
Опівночі, перед “першими півнями”, дівчата беруть горня з “вечерею”, обгортають його новим рушником ійдуть “закликати долю” до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: “Доле-доле, йди до мене вечеряти!”
Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалася”, якщо ж ні: “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Журиться дівчина і проклинає долю: “Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!” Та це ще не біда. Гірше, коли зірка з неба впаде. “Погасне Доля!” – злякано шепочуть дівчата.” Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони слід чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвавсясобака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.
Розповідають, що під час такого ворожіння уже в наш час до горщика підбіг щур і почав їсти кашу, аж за вухами лящало. Дівчина як побачила, то зомліла. А весною приїхали в село іноземці з Франції по обміну досвідом господарювання і вирощування цукрового буряка. Дівчина познайомилася з одним із них і незабаром вийшла заміж . Поїхала жити на батьківщину чоловіка і писала батькам, що він дуже добрий. З тих пір у селі знають, що щур – то чоловік-іноземець.
Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну.
В народних переказах дівоча доля – то гарний і вдатний хлопець, а чоловіча – гарна та працьовита жінка. Та вона буває і роботящою, і лінивою – це вже кому яка дістанеться. Вгадати, звичайно, нікому не дано.
Вдалу і щасливу долю могла приворожити і сама дівчина. Треба було лише причепуритися: одягтисорочку самотканну, вишити на ній гарні візерунки, а по низу – меандри (символічні зазубринки). Плахту чи спідницю треба було підв’язати тканою крайкою чи вишитим золотом поясом. У коси заплести червоні та золоті стрічки, а ще взути чобітки на підборах. А до того ж усміхнене миле личко, розважна розмова – і найкраща доля приголубить таку господиньку і розумну дівчину.
«Рідна країна»
