mykyiv.com.ua
Китаївська пустинь — монастир у Китаєві. Діяв у XVIII — на поч. XX ст. Відновлений у 1990-ті роки.
Засвідчена документами історія обителі починається з 1716 року, і вже в цьому столітті Китаїв зажив слави київського Афону (тобто тихого, затишного місця), ставши місцем паломництва. Найвідомішими були китаївські старці (подвижники-ченці) Досифей і Феофіл.
До кінця XIX ст. остаточно склався архітектурний ансамбль монастирського подвір’я, яке мало форму шестикутника. До нього увійшли цегляна Троїцька церква (1763-68), зведена лаврським будівничим Степаном Ковніром, 45-метрова дзвіниця, трапезна з церквами Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, будинок настоятеля, братський корпус, двоповерховий дім для старих священнослужителів, келійні корпуси та цегляна огорожа з економічною брамою. З 1898 року на території господарчого двору діяв лаврський свічний завод. До нового корпусу богодільні 1904 р. прибудовано церкву св. Серафима Саровського. У розбудові монастиря брали участь славетні київські зодчі Андрій Меленський, Володимир Ніколаєв та ін.
Ще з кінця XVIII ст. Китаїв стає популярним місцем відпочинку. Серед найвідоміших китаївських дачників слід назвати Григорія Сковороду, Миколу Лисенка, Михайла Грушевського. Звідси почався творчий шлях славетного тенора Івана Козловського.
У 1920-ті роки храми продовжували діяти, але сама пустинь ченцям вже не належала: у келіях розмістилася дитяча колонія, частина споруд використовувалася сільськогосподарськими закладами. 1930 р. пустинь було остаточно ліквідовано, територію та будівлі передано Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства, організованому Володимиром Симиренком (з 1954 року — Український НДІ садівництва). Дзвіницю розібрали в 1932 році, інші споруди сильно постраждали під час Другої світової війни. Після війни у пустині розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин.
Після реставрації на початку 1990-х років Троїцьку церкву як парафіяльну було передано УПЦ МП (1992) разом з відремонтованою трапезною з келіями. У 1994 році відродилося монастирське життя. Першим начальником відновленого скиту став архімандрит Пафнутій (Россоха, у схимі Феофіл; 1929–1996). Після археологічних досліджень 1993-94 рр. було впорядковано печери, де освячено храм в ім’я св. Досифея. З 1996 року обитель має статус самостійного монастиря.
