1.bp.blogspot.com
Борис Грінченко
У народі 9 грудня відзначали друге після весняного свято Георгія Переможця, яке ще називали холодним Юрієм. За однією з легенд, цього дня Георгій (Юрій) отримав блискучу перемогу над страшним Змієм-Драконом. Проте, на відміну від травневого, з цим святом не пов’язані якісь значні обряди. Лише на Поліссі у давнину цього дня відзначали свято вовків. Селяни звечора міцно замикали стайні, не ходили до лісу та остерігалися вирушати у дорогу. А ще говорили, що який день на холодного Юрія, такою буде й зима.
За церковним календарем 9 грудня вшановують преподобного Аліпія Стовпника, святого Інокентія та преподоного Якова.
Іменинники 9 грудня:
Інокентії, Юрії, Якови, Олімпії
9 грудня відзначають:
Міжнародний день боротьби з корупцією
Конвенцію ООН проти корупції було відкрито до підписання 9 грудня 2003 року у місті Меріда, Мексика. 14 грудня 2005 року, після розміщення 30-ї ратифікаційної грамоти, Конвенція набула чинності, як міжнародно-правовий документ, обов’язковий для виконання її сторонами. На сьогодні Конвенцію підписало близько 140 держав і ратифікувало близько 80. Україна, Азербайджан, Білорусь, Киргизстан, Латвія, Росія, Таджикистан і Туркменістан також ратифікували цю угоду.
9 грудня народились:
1863 — Борис Грінченко, український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, громадсько-культурний діяч. Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури. Укладач чотиритомного тлумачного «Словаря української мови». Один із організаторів і керівників товариства «Просвіта».
1987 — Борис Тен (Микола Хомичевський), український перекладач, педагог. Автор збірки сонетів «Зоряні сади», перекладів творів Есхіла, Гомера, Аристофана, Ф. Шиллера, А. Міцкевича, О. Пушкіна, Л. Толстого та ін. класиків світової літератури.
Чи знаєте ви, що:
«Самоук» Борис Грінченко довго не міг отримати дозволу «патентованих філологів» редагувати словник, що згодом отримав його ім’я.
Історія цього видання сягає часів першого українського літературно-мистецького журналу «Основа», що виходив у 1861–62 роках у Петербурзі. Пантелеймон Куліш оголосив тоді про намір надрукувати український словник. І повідомив прізвища осіб, які сприяли йому в зборі матеріалу — Т. Шевченко, М. Костомаров, О. Маркович та інші.
Однак робота затрималась, а зібрані матеріали потрапили 1864 року до Києва. Тут їх почали опрацьовувати місцеві літератори й вчені. Робота над словником то жвавішала, то затихала. На кінець XIX століття вже важко було назвати когось із відомих українських діячів, котрі не внесли б своєї частки у формування картотеки (В. Білозерський, Ганна Барвінок, А. Свидницький, І. Манжура, М. Драгоманов, В. Антонович, О. Кониський, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, П. Чубинський, М. Старицький та багато інших).
На той час Грінченко був відомий по всій Україні як громадський діяч і літератор, але він мав лише звання народного учителя і не був дипломованим ученим. Через це та ще нетерпимість Б. Грінченка до «старих українофілів», йому не хотіли дозволяти редагування словник.
Врешті, коли час виходу вже був близький, а видання було не готове, більшість все ж погодилася, що Б. Грінченко «як окремий робітник не має собі тепер рівного».
І він виконав всі покладені на нього зобов’яання. Більше того, замість 52 тисяч слів, що за угодою з редакцією мали бути у словнику, бо «старогромадівці» наполягали на тому, щоб була використана лексика лише письменників, які увійшли в літературу не пізніше 1870 року — мовляв, пізніше мова стала «нечистою» — Грінченко використав мовне багатство всієї тогочасної України — як Східної, так і Західної.
Він додав тисячі нових слів, коментуючи їх за найавторитетнішими виданнями. І у 1907–1909 роках 4-томний «Словарь української мови» обсягом 68 тисяч слів побачив світ. Він і до сьогодні залишається найавторитетнішим виданням серед мовознавців. (З сайту «ТК СНТТ»)
