6 січня – Різдвяний Святвечір

6 Січня 2015 00:45
naiz1.pp.net.ua

naiz1.pp.net.ua

«Хай смачна кутя удасться, хай в сім’ї панує щастя,
щоб весела коляда мир вам в хату принесла.
Щоб співали рано півні, щоб велися в хаті гривні,
щоб весело і багато провели Різдвяне Свято!»

Ось ми і наблизилися до одного з найвеличніших свят, що відзначають напередодні Різдва, – Святвечір. У різних регіонах України його святкують по-своєму, однак скрізь цього вечора готують першу кутю.

Її називають багатою, бо крім неї колись готували ще одинадцять пісних страв, серед яких обов’язково мали бути борщ, риба, гриби, пироги з квасолею і капустою, картопля та узвар.

Кутю й дотепер традиційно готують з пшеничного чи ячмінного зерна або рису. До звареного збіжжя додають мед, товчений мак, волоські горіхи або ж родзинки.

У давнину після того, як кутю урочисто ставили на покуті, а на небосхилі з’являлася перша зірка, вся родина сідала до столу. Потім господар пропонував пом’янути покійників, після цього молилися за нині сущих членів родини, а вже тоді починали вечеряти. Звичайно, цього вечора дівчата ворожили на суджених, а старші люди — на довге життя.

Також цього дня намагалися не брати в борг, щоб не жебракувати цілий рік та прогнозували майбутній врожай. «На багату кутю ожеледь на деревах – вродять горіхи і садовина, сніг іде – на мокре літо і дорід зернових».

За церковним календарем 6 січня вшановують мученицю Євгенію і з нею мучеників Прота, Іакінфа, Клавдію, преподобного Миколу-ченця.

Святвечір — це вечір напередодні Різдва. У цей день з давніх часів люди словом і ділом створювали у своїх домах образ багатства, щастя, миру і спокою.

У цей день вся родина має бути вдома. Не можна сваритися і ще, бажано, помиритися з ворогами. Коли сонце починає заходити, вносять у хату сніп жита — “дідух” і ставлять його на почесному місці. У наш час, замість урочисто прикрашеного “дідуха” люди прибирають ялинки.

Найголовніша урочистість цього вечора — свята вечеря. Готують її на “новому вогні” з різних плодів землі, що символізує утворення нового добробуту на наступний рік. Починається свята вечеря з першою зорею, бо саме в цей час народився Ісус Христос.

Ось як про Святвечір сказано віршованими рядками:

Чому Святвечір святкувати слід

Почати із вечірньою зорею?

Бо народився наш Ісус на світ —

І та зоря з’явилась над землею.

І це був, звісно, особливий знак,

Що свідчив про пречисте Боже диво…

Тож відзначайте ви Святвечір так,

Як і належить — гідно і красиво.

Дванадцять страв до столу. Страви ці

Пісними бути мають і непишними:

Гречана каша, риба, борщ, млинці,

Вареники зі сливами чи вишнями…

Якщо ти селянин, хай розцвіте

В тобі велика щедрість до худоби:

Скажи слова їй добрі, дай все те,

Що їй, як знаєш, дуже до вподоби.

Зібратись має повністю сім’я —

Всі будуть рік весь дружними й багатими.

Кого ж віднесла мандрів течія,

Той поза домом цілий рік блукатиме.

І на покутю ставиться кутя

Найменшеньким синочком у родині, –

Покутя там, де розпочав життя

Ісус – в кубельці, у пахучім сіні.

Він народивсь! Уже він — серед нас,

Ще крихітний, у яслах, у печері…

Ми так це ясно бачимо щораз,

Святої дочекавшися вечері…

Іменинники 6 січня:

Клавдія, Євгенія, Агафія, Микола, Пилип.

6 січня народились:

1834 — Степан Руданський, український письменник, фольклорист, лікар-епідеміолог, громадський діяч. Автор численних віршованих гуморесок «Співомовок».

1898 — Володимир Сосюра, український поет. Автор поем «Махно», «Розстріляне безсмертя», автобіографічного роману «Третя рота» та вірша «Любіть Україну».

«Юначе! Хай буде для неї твій сміх, і сльози, і все до загину… Не можна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!.. Дівчино! Як небо її голубе, люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе, коли ти не любиш Вкраїну…» (Володимир Сосюра)

1938 — Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник.

«Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся в передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям, як син, тобі доземно поклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і чесними сльозами обіллюсь…» (В.Стус)

1901 — Микола Гришко, український ботанік, фундатор Національного ботанічного саду.

1939 — Валерій Лобановський, український футболіст і тренер.

6 січня в історії України:

1845 — у Переяславі в маєтку свого друга Андрія Козачковського Тарас Шевченко написав свій «Заповіт».

Працюючи в Археологічній комісії Тарас Шевченко захворів перед Різдвом. Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно ж привіз поета до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. На той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і Шевченко. Після 20 грудня (за ст. ст…) хворому погіршало, становище його було майже безнадійне. У таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки:
«Як умру, то поховайте…»

Вірш написано на Різдво, 25 грудня (за старим стилем). На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, а «Заповіт» пішов у люди…