Найбільш шедевральні зразки сучасного зодчества заховані за парканами приватних вілл та броньованими дверима пентхаусів. Це, як казав Остап Бендер, медичний факт. Сумний, але не смертельний. У місті вистачає публічних будівель, які можна розглядати абсолютно безкоштовно і без корисних знайомств у впливових колах. Головне, знати, куди дивитися, і не пройти повз чогось унікального. Гуляйте Києвом з нами!
IQ Business Center
Печерськ
Архітектурна майстерня А. Пашенька
Єдиний у столиці «розумний» бізнес-центр класу А здатний засліпити здалеку. По-перше, відверто загадковим дизайном. По-друге, дев’ятнадцатиповерховою висотою. По-третє, блискотінням численних вікон, тісно, як бджолині стільники, підігнаних одне до одного.
Будівля заворожує і одночасно дратує. Вона належить світу, недоступному пішоходам. Ії мешканці здатні орієнтуватися в лабіринтах трирівневої підземної парковки і вміють ефектно посадити особистий літальний апарат на сертифікований вертолітний майданчик. Вони точно знають, де їх персональний вхід, вихід, ліфт і місце під сонцем. Проте, дивлячись на вежу, неможливо позбутися думки, що вона переживе людство на століття.
«Майже деконструктивізм» − найбільш виразне з того, що можна почути про архітектурний стиль IQ-шедевра. Це означає − «майже» нестерпна складність форми, різке звучання в міському пейзажі, виклик усьому спокійному, усьому, що традиційно тішить око. Неначе надрізана ножицями спіраль вперто тягнеться вгору. Горизонтальні лінії − важкі витки-тераси зі скла і бетону заземлюють рух, але не здатні його зупинити. Не вежа, а конфлікт. Загадка, шарада, IQ-тест. Роман в бетоні. Філософія в склі, яка буде морочити голову не одному поколінню українців.
«Контекстуальний інопланетянин»
Посольство Королівства Нідерландів в Україні
Поділ
Ханс ван Беек, Вадим Заплатников, Лариса Меркулова
Жовтенький фасад з ліпниною і колонами легко проскочити, не помітивши. На Подолі майже все таке − старовинне або під старовину, зі світлого каменю, з гіпсовими гірляндами під дахом і обідками навколо вікон. Голландський прапор на витонченому балконі − головний візуальний маяк. Зачепившись за нього поглядом, можна розглянути чимало дивного в тому, що він прикрашає.
Перед вами − не старовинний палац, відреставрований з використанням сучасних матеріалів. А сучасна будівля, спроектована і побудована з величезною повагою до старовини. Посольство Нідерландів вписується в архітектурний пейзаж Подолу як новорічна ялинка в святковий інтер’єр.
На класичному фасаді − сучасні вікна зі старомодними, хрест-навхрест, внутрішніми рамами. Кілька видів модної облицювальної плитки. Струнка «антична» колона перед склом і металом вхідних дверей. Скляні «латки» на бічних стінах. Солярій на ступінчастому даху. В’їзд на домашню − на 15 машин − парковку. Класицизм. Елементи бароко. Вкраплення хайтека. Мінімалізм. І багато інших деталей, що інтригують та зацікавлюють.
Будівлю проектували люди, для яких «потенціал місця», «дух минулого» і «енергія сучасного» не порожні слова. Якщо трапиться зайти в посольство, оцініть вид з вікон. Один з найкрасивіших київських пейзажів − з церковними «цибулинками» і куполами − як на долоні. Повернешся до нього спиною − і опинишся в просторому і світлому зорельоті з вивіреним до міліметра інтер’єром. Фантастика.
І корабель пливе
Ресторан «Рив’єра»
Паркова дорога
Проектне бюро ТАМ А. Пашенька
Кращий вид на цю будівлю − з вікна автомобіля, ввечері. У темряві підсвічений ресторан нагадує добротний княжий човен. У вдень будівля більше скидається на терем, стилізований під килим-літак. Щоб там не було, підкреслено декоративний стиль будови заперечувати ніхто не стане. Перегук зі старовинним дерев’яним зодчеством теж.
За історичним враженням ховається реальна таємнича історія. Правда, вона не має жодного відношення до Київської Русі. Перший ресторан «Рив’єра» на Парковій було побудовано в трагічному 1937-му. У Велику Вітчизняну заклад було стерто з лиця землі. Він залишив по собі лише фотографії в родині архітектора Анатолія Добровольського.
Через два роки після закінчення війни ресторан відбудували. Років за двадцять він загадковим чином зник знову. Напевне ніхто не знає, як і за чиєю вказівкою. Парк осиротів. Київські архітектори, мабуть, не змогли з цим змиритися. На початку нульових «Рив’єра» номер три встала як вкопана на тому ж місці. На весь свій чималий історичний зріст: модель фасаду і планування ресторану ідентичні оригіналові 1937-го. Ходять чутки, що ця музика буде вічною. Бо місце таке − зачароване.