Як зростала вартість проїзду в київському метро за 55 років

З моменту відкриття київський метрополітен пройшов шлях від соціалістичної дешевизни проїзду в підземному транспорті до майже європейських стандартів.
Радянська дешевизна
– Я вперше в метро. Дуже сподобалося. Велике спасибі будівельникам!
– Метро – це гордість, краса і багатство України та її столиці – міста Києва.
– Відмінно! Молодці метробудівці!

Такими словесними пасажами 12 листопада 1960 р. рясніла книга відгуків київського метрополітену в перший день його роботи. Третя в СРСР підземка починалася з п’яти станцій Святошинсько-Броварської лінії – Вокзальна, Університет, Хрещатик, Арсенальна і Дніпро.
Для радянського керівництва було важливо забезпечити доступність нового виду транспорту. Тому первісний тариф на разовий проїзд становив 50 копійок, тоді як середня зарплата по країні коливалася на рівні 783 рублі. Тобто, користуючись метро двічі на день (без вихідних), киянин витрачав всього 20 рублів на місяць.
Після Хрущовської грошової реформи, коли грошові знаки було обміняно у співвідношенні 1:10, тариф відповідно становив 5 копійок. Але городяни і раніше витрачав на оплату послуг підземки в середньому 2,5% від власної зарплати.
Здавалося б, це небагато, але що це означало в товарному еквіваленті. Вартість місячного проїзду в Київському метрополітені за станом на 1961 рік – це, ні багато ні мало, 6 пляшок горілки «Столичної» або 8,6 кг докторської ковбаси, або ж 6,6 кг костромського сиру або 9,5 кг свинини.

У перший час система оплати проїзду була досить примітивною. Касири продавали звичайні паперові талони, а на пункті контролю їх надривав контролер. Але через це утворювалися постійні черги при вході на платформу.
Вже у вересні 1961 року на станції Університет з’явилися автоматичні пропускні пункти, куди громадяни кидали п’ятикопієчні монети. Деякий час вони ще співіснували разом із традиційними талончиками.
На переломі
Більше 30 років тариф на проїзд у метро залишався незмінним. Але бурхливі часи перебудови і перехід економіки на ринкові рейки призвів до гіперінфляції. У цих умовах вартість проїзду поповзла вгору.

1991 рік – 15 коп.
1992 рік – 30-50 коп.
1993 рік – 5-100 купоно-карбованців
1994 рік – 200-1500 купоно-карбованців
1995 рік – 7-10 тис. Купоно-карбованців
1996 рік – 20 тис. Купоно-карбованців
Стара система турнікетного контролю виявилася повністю непридатною в умовах, коли тариф на проїзд переглядали кілька разів на рік. На початковому етапі інфляції деякі турнікети намагалися переобладнати під прийом 15-ти копійчаної монети або трьох п’ятаків. Але потім повернулися до паперових квитків. Урешті-решт, знайшли найбільш прийнятне вирішення проблеми. З 1992 року станції метрополітену поступово почали переходити на прийом металевих жетонів. Причому, внаслідок чергового підвищення тарифу в оборот запускали жетони нового зразка.
У квітні 1994 року каси освоїли продаж перших пластикових жетонів. У тому ж році з’явилися картонні картки з магнітною стрічкою – так звані проїзні квитки.
Тарифні гойдалки
Нова епоха почалася після переходу країни на власну валюту – гривню. З цього часу проїзд у столичній підземці дорожчав чотири рази.

1996 рік – 20-30 коп.
2000 рік – 50 коп.
2008 рік – 2 грн
2009 рік – 1,7 грн
2010 рік – 2 грн
Особливі пристрасті закипіли в 2008-2010 рр., коли тарифна політика за принципом гойдалок гойдалася то в один, то в інший бік. За часів одіозного мера Леоніда Черновецького вартість проїзду злетіла відразу втричі. Проте у справу втрутився Антимонопольний комітет, і міськадміністрації довелося дещо знизити тариф (на 30 копійок). Втім, виконуючи судове рішення, нове керівництво Києва в особі Олександра Попова у вересні 2010 р. знову повернуло тариф до двох гривень.
Але голі цифри тарифу не давали реального уявлення про те, наскільки вартість проїзду в метро спустошувала гаманець киян. Набагато цікавіше проаналізувати як зміна тарифної політики корелювало з вартістю деяких популярних продуктів харчування і скільки відсотків від своєї зарплати людині доводилося віддавати в казну підземки.
Парадоксально, але в порівнянні з ростом зарплат, вартість проїзду в 2000-2010 роках реально не тільки не зросла, але навіть зменшилася з 5 до 2% від середньої номінальної заробітної плати. Таким чином, зростання доходів киян значно випереджало зростання транспортних тарифів.
У товарному еквіваленті в 1996-2015 рр. проїзд метро подорожчав наступним чином:
– за вартістю свинини – на 24%
– за вартістю картоплі – на 88%
– за вартістю горілки – на 50%
– за вартістю яблук – на 58%
З підвищенням плати за проїзд тарифна політика київського метрополітену залишалася досить негнучкою. Ще в 2003 році тодішній керівник підземки Микола Шавловський анонсував нову диференційовану систему оплати проїзду. Мовляв, чим далі їдеш, тим більше платиш. Планувалася, що подібна схема запрацює в 2005 році. Пізніше колишній градоначальник Олександр Попов гаряче підтримував цю ідею, але далі слів справа не пішла. Київ як і раніше користується простою схемою оплати проїзду, без урахування дальності слідування, часу перебування в підземці і без зонування мережі метрополітену на різні тарифні зони.
ПочатокСписок новація останніх років – поступовий перехід від жетонів до безконтактних карт, які пасажир поповнює за власним бажанням на потрібну кількість поїздок і впровадження, так званої, «карти киянина», яка дозволяє вести облік пільговиків.
Все пізнається в порівнянні
Поборники зростання транспортних тарифів справедливо відзначають, що вартість проїзду в столичному метрополітені одна з самих низьких в світі. Порівнявши вартість місячних проїзних квитків підземок різних країн (з урахуванням анонсування зростання тарифу), побачимо барвисте подвержденія цього факту.
Таким чином, за останні 55 років київський метрополітен пройшов шлях від соціалістичної дешевизни проїзду в підземному транспорті до майже європейських стандартів. Але, очевидно, це далеко не межа і в майбутньому ми будемо свідками ще кількох хвиль подорожчання вартості проїзду в самому зручному і швидкому столичному громадському транспорті.