eveningkiev.com
У Музеї однієї вулиці – одному з найцікавіших у столиці – відкрилася виставка «Масони і містики старого Києва».
Масонська тема – таємнича і сповнена загадок. Навколо неї обертається безліч чуток, легенд і вигадок. Частково, напевно, тому, що про масонів і масонські організації відомо не так вже й багато. Можливо, саме через це років десять тому співробітники Музею однієї вулиці зацікавилися цією темою і вирішили її вивчити.
Як стверджує науковий співробітник музею Анатолій Кияшко, матеріали довелося збирати буквально по крихтах. Результатом багаторічної праці музейників стала невелика, але насичена цікавими матеріалами і зі смаком зроблена виставка. В її експозиції можна побачити не тільки атрибути масонських угруповань і облачення їхніх учасників, а й дізнатися багато цікавого про київських масонів, серед яких було чимало відомих і високопоставлених персон, включаючи майбутніх керівників України – Михайла Грушевського, Павла Скоропадського та Симона Петлюру.
Михайло Грушевський
Симон Петлюра
Активний масонський рух у Києві почався в середині XVIII століття, але його прообразом можна також вважати і професійні братства, що діяли на Подолі ще з кінця XVI століття. До початку ХХ століття київська масонерія була однією з найвпливовіших у Російській імперії, тут діяло близько 15 масонських лож.
У нове життя – з кельмою і у фартусі
«Ми знайшли біографії людей, яких вважали масонами і про яких говорили, що вони масони, – розповідає Анатолій Кияшко про роботу над проектом. – Як з’ясувалося, вони займалися дуже хорошими речами: хтось просвітою, хтось науковою діяльністю, а хтось просто будував школи. Очевидно, головна ідея масонських організацій полягала в тому, щоб займатися самовдосконаленням і вдосконаленням навколишнього світу, – стверджує науковий співробітник. – Саме тому серед головних масонських символів – кельма, фартух і нарукавники, за допомогою яких члени таємних товариств і збиралися будувати новий світ. Як саме виглядали атрибути духовних будівничих – розкішно і витончено – можна побачити на виставці».
У невеликому і затишному виставковому залі також представлені облачення, знаки, ордени та спеціальні коміри, на які члени масонських організацій вішали нагороди і символи рангу. Серед цих атрибутів є навіть окуляри, що символізують просування з темряви до світла. Їх водружали на кандидата, якого посвячували в масони, заводили його до темної кімнати, де він і повинен був «прозріти». Ще один цікавий екземпляр символіки, який зберігся в одній з київських сімей, – це трикутник, на якому зображене око людини – всевидюче масонське око.
Кімната роздумів
Батько знаменитого письменника Афанасій Іванович Булгаков, знавець західних віросповідань, у своїй брошурі «Сучасне франкмасонство» докладно описав таємничі обряди масонів. Однак, справедливості заради, слід зауважити, що в той час він працював у Київській духовній академії і представляв офіційну позицію церкви, яка до масонства ставилася, м’яко кажучи, не дуже доброзичливо. Тим не менш, його робота відкриває завісу невідомості й таємничості над масонством.
Наприклад, важливою частиною масонського ритуалу посвяти була така собі «кімната роздумів», обставлена різними атрибутами, які мали глибокий філософський зміст і змушували замислитися про світобудову. Череп – це символ смерті й тлінності всього сущого, а пісочний годинник і коса нагадували про вічну наступності життя. Посидівши в кімнаті без світла поряд з черепом і труною, той, кого посвячували, попри всю театральність цього антуражу, таки замислювався про вічне. З цього моменту він повинен був почати нове, правильне життя, отримавши очищення. Для більш глибокого усвідомлення власного життєвого шляху кандидату в масони пропонувалося написати в келії свій заповіт. Відповідаючи письмово на запитання про ставлення до законів моралі й обов’язку, до ближніх, до людства і до самого себе, кандидат остаточно завершував колишнє життя і готувався до Шляху посвяти.
Головні рішення – спільно
«Духовного лідера масонської організації називали «майстер», – пояснює Анатолій Кияшко. – Він був керівною і спрямовуючою силою, хоча всі важливі рішення спочатку обговорювалися, а потім приймалися спільно. Приміром, коли Грушевського на загальних зборах приймали в масони, він порушив питання про те, що в Росії живуть різні народи, і запропонував організацію, яка раніше називалася «Великий схід Росії» перейменувати на «Великий схід народів», що й було зроблено» .
Увагу на виставці привертають, звісно ж, і масонські костюми. Однак, як пояснив науковий співробітник музею, це європейські зразки, а наші не збереглися. Адже у 20-ті роки минулого століття радянська влада добралася і до масонів. Їх організації були розгромлені, а документи й атрибути знищені. Щоправда, ще у 30–40-і роки були спроби відродити масонський рух, однак вони зводилися до того, щоб зібратися на квартирі та згадати минуле.
Археолог-містик
Одним з київських масонів був археолог-містик Кіндрат Лохвицький, ім’я якого нерозривно пов’язане з Андріївським узвозом. Наприкінці квітня 1832 року він почав дослідження на горі біля Андріївської церкви. Лохвицький свято вірив у те, що знайде залишки хреста святого Апостола Андрія, і трудився в цьому напрямку не покладаючи рук. У результаті розкопок йому вдалося виявити фундаменти давньої Хрестовоздвиженської церкви і «загадкові» залишки дерев’яної жердини. З неї Кіндрат Андрійович і зробив хрест, освятив його в церкві святого Миколи Набережного і став запевняти, що це і є легендарний хрест Андрія Первозванного. Але крім цього відомий археолог, який повернув нам Золоті ворота, розкопавши їх залишки, відкопав основу Ірининської церкви, а також став засновником і першим завідувачем Музею київської старовини при університеті Св. Володимира.
«Дуже популярні були також і парамасонські організації, куди входили люди, що не мають безпосереднього стосунку до масонів, – веде далі Анатолій Кияшко. – Судячи з усього, Кирило-Мефодіївське братство також відносилося до такого типу організації, хоча точної інформації про це немає. Тарас Шевченко, який належав до цієї організації, не був масоном, але у братства були атрибути, схожі на масонські».
У XX столітті масонство ще більше увійшло в моду, а тому майже всі знатні люди Києва або самі були масонами, або були з ними пов’язані. Представники вже діючих масонських осередків могли самі знайти потрібний «екземпляр» і запропонувати йому співпрацю. Підставою для такої пропозиції могла послужити написана книга або добра справа для міста. Київ був центром масонського руху, однак до нього долучалися не тисячі жителів стародавнього міста, а близько ста киян – відомих і впливових особистостей.
Родоначальник скаутського руху
Однією з них був лікар Олександр Анохін – автор гімнастики, яку використовують досі. Він був завзятим пропагандистом спорту, першим у Києві власником офіційного диплома «Тренер з важкої атлетики» і головою оргкомітету Олімпіади 1913 року в Києві. Олександр Костянтинович був також редактором київського спортивного журналу «Краса і сила» і організатором київського скаутського руху. Причому він домігся, аби у ньому могли брати участь не тільки хлопчики, а й дівчатка, що на ті часи було справою немислимою.
«Коли ми шукали матеріали про масонів, до нас потрапили архіви із сімейних зібрань кількох киян, – розповідає науковий співробітник музею. – Так музей отримав можливість вивчити документи ще одного київського масона – Володимира Гориновича. Відомо, що він був учителем і займався перекладами доволі рідкісних видань, намагаючись знайти світло істини на Сході.
До числа київських масонів також належав барон Штейнгель, будинки якого збереглися в Києві й донині. Дуже багато міністрів Української народної республіки також були членами масонських лож. Серед киян були люди, які не потрапили у відкриту політику, але мали на неї великий вплив. Таким був і масон Сергій Моркотун».
Блискучий дипломат
Сергій Моркотун народився 15 липня 1893 року в Санкт-Петербурзі, у родині доктора медицини Костянтина Моркотуна і його дружини Лідії Орловської, дочки настоятеля Десятинної церкви в Києві. За особистою рекомендацією знаменитого окультиста-розенкрейцера Папюса був прийнятий до Шотландської ложі та з’явився знову в Києві 1917 року як керівник ордену мартиністів, маючи 18-й градус масонської посвяти і будучи кавалером ордена Рожевого Хреста.
Отримавши призначення на посаду начальника міліції Південно-Західної залізниці, Моркотун заснував таємну франкофільську політичну організацію «Молода Україна», до якої незабаром вступили Симон Петлюра і Павло Скоропадський. Тоді ж він залучив до роботи відомого масона – поета Максиміліана Волошина.
Прийшовши до влади 1918 року, гетьман Скоропадський призначив Моркотуна особистим секретарем. Маючи блискучі дипломатичні здібності, він умовив гетьмана випустити заарештованого Симона Петлюру, а пізніше, коли до Києва увійшли війська Директорії, використовував свій авторитет, аби заборонити переслідування поваленого гетьмана. Таким чином Моркотун намагався допомогти своїм братам по масонській організації, які були відомими і впливовими політиками, уникнути критичних ситуацій.
Біографія Сергія Костянтиновича наповнена цікавими фактами і крутими поворотами долі. 1932 року він вирішив об’єднати всі підпільні ложі, що залишилися в СРСР, і для керівництва направити туди поета Юрія Терапіано. А 1939-го Моркотун переїхав на Канарські острови, де зайнявся науковою та літературною працею і жив довго та щасливо в оточенні дітей і онуків. Про це та багато іншого повідомила внучка Сергія Костянтиновича, яку співробітники музею розшукали в Іспанії.
