mykyiv.com.ua
Одна з найкрасивіших споруд ХVIII ст. на Подолі – київська Покровська церква. Її архітектурний ансамбль складається з самої церкви ХVIII ст., двоповерхової прибудови, облаштованої на початку ХIХ ст. і дзвіниці, збудованої у другій половині ХVIII ст. Двір храму частково загороджений цегляним парканом з воротами та частково-металевою решіткою на ажурній цегляній парапетній стіні. В центрі знаходиться цегляна аркада з ворітьми та фіртками. Будівля виконана в стилі українського бароко Іваном Григоровичем-Барським.
Відносно року будівництва існує дві версії: перша – 1772 р., друга – 1766 р. І та, і інша версія дослідників має задокументоване підгрунтя.
Хоча сучасні історики та археологи схильні більш правильним періодом вважати 1766 р. У давнину, ще до монголо-татарської навали, вважалось, що Божа Мати є покровителькою над Руссю. Пізніше майже по всій Україні будувалися храми на честь Святої Покрови, а зображення Покрови Божої Матері стає патронатним для українського козацтва. Таким чином, мова йде про церкви найвпливовішої суспільної сили того часу на Україні – козацтва.
Церква Покрови Богородиці була збудована у часи розквіту стилю бароко, що найбільше відображав менталітет української нації. В європейських країнах цей стиль здобув визнання у ХVII ст. – першій половині ХVIII ст. В Україні стиль бароко поширився у другій половині ХVII ст. Для нього характерна динамічність у побудові, пишна декоративність. Поєднання бароко з елементами народної архітектури стали основою своєрідного стилю – “українського бароко”. У своїй книзі “Стили в архитектуре Украины” Ю. Асєєв пише: “Стиль барокко был противоречивым и неоднозначным. Так в разных странах он выражал идеи и дворянской культуры времен расцвета абсолютизма, и борьбы за национальное единство, и вкусы бюргерства”. Власне, українське бароко характеризувалось соковитими формами, любов’ю до розкішного орнаменту, насичених кольорів. Мабуть, найяскравішим майстром, який творив у даному стилі, був І. Григорович-Барський.
Він народився у 1713 р. в місті Києві на Подолі, найвірогідніше в сім’ї священика Києво- Подольської Успенської церкви. Існує гіпотеза, що походив він із багатодітної сім’ї київського крамара, та це сумнівно, тому що крамарі в Україні не могли мати подвійних прізвищ. Таке прізвище міг мати дворянин або священнослужитель. І. Григорович- Барський здобув освіту у Києво- Могилянській академії. Він формувався як митець у колі талановитих художників, живописців, архітекторів. Та особливий вплив на молодого архітектора справила архітектурна школа К. Б. Растреллі. Талант Григоровича-Барського розквітав в період найвищого підйому українського бароко, що вплинуло на творчі уподобання архітектора. біографічні дані досить обмежені. У січні 1744 р. І. Григорович- Барський одружився. Родина його згодом стала великою, в ній народилося 15 дітей. У кінці 1740-х рр. він займає посаду магістра. Згодом стає головним архітектором київського магістрату. І можна сказати без перебільшення, що у другій половині ХVIII ст. архітектура Подолу визначалась, в основному, його будівлями. Як зазначав історик М. Холостенко, для творчого почерку І. Григоровича-Барського притаманні три особливості: неабиякий розмах діяльності і кількість забудов, сконцентрованість споруд, в основному, в районі Подолу, що був на той час головним торговельно-економічним центром міста, і високий професіоналізм, сповнений оригінальності та архітектурної майстерності. М. Холостенко писав: “Слід підкреслити, що він (Григорович-Барський) ніколи не був просто наслідувачем, він завжди зберігав свою творчу індивідуальність та історичні традиції української культури”.
Особливо відчутно це в архітектурі Покровського храму. Споруда відрізняється гармонійною єдністю, вишуканістю традицій народної архітектури. Церква двоповерхова, що є однією з характерних композиційних особливостей, властивих І. Григоровичу-Барському. Та найбільшою оригінальністю в Покровському храмі виділяються живописні ганочки. До нашого часу їх збереглося два. Хоча припускається, що був третій, головний, який знаходився у західній частині будови.
Покровський храм вважається однією з кращих робіт І. Григоровича-Барського. Та і цей чудовий витвір мистецтва не минула доля багатьох інших споруд під час пожежі 1811 р. У путівнику “Київ” описувались втрати, які зазнав храм, так: “Пожежа Подолу 1811 року та пізніша перебудова великою мірою зіпсувала будову – підлогу між горішньою і долішньою церквами викинуто, сходи до ганків знищено, покриття бань змінено на ампірове, до західного фасаду притиснуто незграбну прибудову”.
Приміщення Покровської церкви в різні часи використовували для різних потреб. З 1933 по 1946 рр. в ній знаходилось відділення Київського обласного архіву. З 1946 р. теплу споруду було передано в користування православній общині. У 1946 р. і 1948 р. відбулись ремонти храму. Невдовзі храм повністю перейшов православній общині. У 1950 р. розпочався капітальний ремонт церкви, що значно змінив конструкцію бань і покрівлі, було відновлено цоколь і карнизи. З 1969 р. приміщення Покровського храму орендувало українське товариство охорони пам’яток історії та культури. Її основні приміщення стали використовуватись як складські приміщення. А в теплій церкві розташувався виробничий цех. У 1970 рр. в церкві були проведені реставраційні роботи, основані на історичних довідках про архітектурний ансамбль. І на сьогодні вона знову радує вишуканою красою і належить Українській православній церкві Київського патріархату.
