Вілкриття виставки “Декомпресія”

26 Червня 2015 13:27

cultprostir.ua

cultprostir.ua

Ціле було в Парижі. До Києва доїхала звітна виставка проекту, який став свідченням того, що в Україні є не тільки власні художники, а й куратори, які тонше відчувають те, що відбувається як у головах представників арт-сцени, так і простих глядачів. «Закордон нам допоможе», − час цитату забувати, вона вже не відповідає дійсності.

Без короткої довідки не обійтися, тому нагадуємо. Проект візуального та медіамистецтва «Декомпресія» був виставлений у паризькому середньовічному соборі Сент-Меррі в рамках мультидисциплінарного фестивалю «Україна − вільна сцена». Простіше кажучи, кілька вітчизняних культурних активістів, на чолі з Владом Троїцьким, вирішили не чекати допомоги від державних мужів, а власними силами познайомити європейців із сучасною культурою України. Серед кінопоказів, концертів, театральних постановок своєю гостросоціальною спрямованістю відрізнявся проект «Декомпресія». І це зрозуміло. Неможливо розповісти про Україну сьогоднішнього дня без образів Майдану, війни на Донбасі. Художнє переосмислення цих подій − і є «Декомпресія».

«Наш проект − історія того, як суспільство піднімається з задушливої ​​політичної та соціальної глибини за ковтком свіжого повітря, проте на шляху виявляється, що занадто швидкий підйом загрожує “закипанням крові”, а “поверхня соціального океану” готує нові небезпеки», − розповідає про «Декомпресію» куратор проекту та київської виставки Дар’я Кольцова. Саме їй належить ідея об’єднати в одному просторі арт-буки Алевтини Кахідзе та Юлії Полуніної-Бут, де знамениті майданівські малюнки сусідять із тими самими зеленими чоловічками, яких же ніхто всерйоз не сприймав, з картинами Віктора Сидоренка, відеопроекціями Аліни Якубенко про небезпеку, що нікуди не поділася, з приголомшливою за своїм символічним наповненням інсталяцією Романа Михайлова з закопченого паперу… На жаль, у Києві неможливо повноцінно продемонструвати проект, який створювався під конкретний простір, що доповнював смисли, підкреслював драматизм Революції Гідності та наступних подій.

В Інституті проблем сучасного мистецтва «Декомпресії» не вистачає цілісності, ідейний зміст виглядає вихопленим із контексту, що вимагає окремого залучення глядача − щоб зрозумів, перейнявся, оцінив. За іронією долі, в світлих виставкових залах проект про наше нелегке сьогодення наповнюється надією, хоча її-бо в планах куратора і не було. Так, «Костры Майдана» Романа Мініна досі відгукуються болем, попіл, що обсипається з неперевершеної інсталяції Романа Михайлова, наштовхує на думки про те, що поки в наших реаліях руйнування набагато більше, ніж чогось нового ним створеного. Але сила висловлювання «Декомпресії», її художньої реалізації така, що не може не захоплювати, не радувати людьми, які зберігають у собі здатність критично мислити і створювати мистецтво, якому легко перейти кордони як ментальні, так і географічні.

Джерело: cultprostir.ua