Про походження свята Сорока Святих Великомучеників, що припадає на 22 березня, існує чимало трактувань. Очевидно, в давнину ця обрядодія була пов’язана з весняним рівноденням, яке суголосне з сонячною активністю.
Ми знаємо, що дайбожичі особливо поклонялися сонцю — головному своєму богові. Під цю пору весна вже мусила остаточно перемогти зиму, хоча у природі нерідко бували й винятки, оскільки «У весни жіночий характер: зранку засміється, а надвечір заплаче».
Тому з цього приводу казали: «Сорок Святих ще принесуть сорок морозів».
Як би там не було, але люди вже жили весною, з вирію повертались птахи, які «на крилах тепло приносять». Відтак у цей день віддавна в Україні побутувало поетичне свято зустрічі пернатих.
Бабусі, мами та дівчата пекли печиво та пампушки у формі пташечок із дзьобиками та крильцями, гребінчиками та хвостиками, а часом «садили» їх на бублик, наче на гніздечко, ніби прискорюючи приліт пташок і наближення тепла. Очі робили з калинових ягід або родзинок. Хто заможніший, обливав печиво медом чи цукровою поливою.
Існують різні рецепти приготування тіста для “жайворонків”. Ось один з них:
0,5 л молока
15 г сухих дріжджів
120 г цукру
200 г масла
2 яйця
2 г ванільного цукру
сіль
1 кг борошна
Як сформувати “жайворонка” можна детальніше прочитати у попередній статті про “День Святої Явдохи”.
В окремих селах Чернігівщини печиво у формі пташки називали «соловейчиками»; на Київщині – «жайворонками» або «голубами»; на Житомирщині – «качечками»; на Рівненщині – «зозульками», а на Волині «гусками». В народних уявленнях голуб, соловей, жайворонок є чистим святим Божим птахом
Коли «жайворонки» спечуться, їх і діти, і дорослі підкидали угору із вигуками:
«Жайворонки, прилетіте, весну-красну принесіте!».
М. Грушевський з цього приводу писав: «На Сорок мучеників печуть з тіста пташків на честь, мовляв, жайворонків, що тоді вилітають із вирію.
Це — жертва весні, яка в різних формах була відома ще недавно в різних кутках слов’янства».
У різних регіонах цю обрядодію влаштовували по-різному: в одних випадках печиво виносили в сад і підвішували до дерев, у інших — дарували сусідам, «аби краще велися гуси й висиджувались яйця», а ще йшли селом, тримаючи його високо над головою, вилазили на ворота або клуню й примовляли:
Вилети, гулю, горою,
Винеси літо із собою.
Вилетіла гуля горою —
Винесла літо з собою.
Цікаво зустрічали птахів на Волині. Участь у цій обрядодії брали дівчата та підлітки. Вибравши поміж себе найсимпатичнішу юнку (паняночку), прикрашали її стрічками та віночком.
Взявши в руки печиво, паняночка зверталася до старшої жінки:
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в возочку,
Літечко в човночку!
Вийшовши за село, гурт заспівував:
Ой ти весна, ти весна,
Ти чого до нас прийшла?
Паняночка відповідала:
Я прийшла до вас з теплом,
Із зеленим житечком.
Обійшовши довкола, всі ставали на пагорбі й закликали птахів:
Із краю кураю
Пташок викликаю:
— Летіть, жайворонки,
До нашої сторонки,
Спішіть, ластів’ята
До нашої хати —
Весну зустрічати,
Зиму проводжати!
На Київщині був такий звичай: у цей день юнки варили сорок вареників із сиром і частували хлопців, «щоб мороз любистку не побив» — найшанованішого дівчатами обрядового зілля.
Школярі приносили своєму вчителеві сорок бубликів — «за мудру науку».
Хоч і вважалося, що на Сорок Святих вже має бути тепло, але люди як завше більше довіряли народним прикметам.
Якщо в цей день тепло, то стільки ж днів утримається гожа днина, а холодно — бути сорока морозам.
Коли хмарно і мороз, то скоро буде тепло і можна сіяти.
Раптово тане сніг — до активної повені й буйних трав.
На Сорок Святих погода, то на гречку урода.
Але про всяк випадок пам’ятали: «Сорок Святих ще можуть сорок лопат снігу кинути».
Джерело: dna.com.ua, ukrvarna.com
