Російського мистецтва, імені Терещенка, Київська галерея – яка з цих назв вийде із чергового глухого кута, до якого зайшов процес декомунізації в українській столиці?
2017-й рік почався кількома скандалами – ситуація у медицині, закон про мову, логотип Євробачення. Ще один – навколо Національного музею російського мистецтва у Києві
Депутати Київради вирішили, що час “дерусифікувати” його назву. На противагу цьому – трудовий колектив, який вважає, що так не можна. Ще одна сторона конфлікту – родина Терещенків, якій колись належав будинок і частина колекції музею.
Мистецтво, політика, сімейні цінності – все у цій історії сплелося у вузол. Невдовзі це питання мають розглянути на сесії Київради – і невідомо, буде це розв’язкою, чи все заплутається ще більше.
Мистецтво чи політика?
“Це не лише моя, а й позиція громадян України: музей підпадає під дерусифікацію усіх комуністичних назв”, – сказав у коментарі ВВС Україна депутат Київради, член комісії з питань культури Богдан Бенюк.
Саме ця комісія підтримала рішення перейменувати Київський національний музей російського мистецтва на “Національний музей “Київська Галерея”.
Але така ідея не сподобалася колективові музею. 17 січня вони провели збори і більшістю голосів проголосували проти перейменування. Також кажуть, що за збереження назви під час нещодавнього анкетування висловилися і більшість відвідувачів музею.
“Зміна назви цього широковідомого закладу на підставі недолугого чиновницького рішення, без урахування думки фахівців і обговорення широкою мистецькою та музейною громадськістю, є прикрим випадком порушення європейських норм і демократичних принципів, які проголосила незалежна Україна”, – висловили свою позицію музейники ще до проведення зборів.
Вони вважають, що назву закладу намагаються змінити “демонстративно”. Натомість Богдан Бенюк наполягає, що це питання принципове і політичне.
“Музей російського мистецтва завжди був осередком “русского мира”, – стверджує у свою чергу Олена Терещенко Єскіна, дружинина Мішеля Терещенка – мера Глухова, нащадка роду українських промисловців і меценатів Терещенків. У цій історії вона – одна з активних сторін, оскільки будинок, у якому розташований музей, і частина колекції колись належали саме цій родині.
Завідувачка відділу науково-дослідної роботи музею Галина Алавердова проти таких звинувачень: “Попри те, що музей – російського мистецтва, усі ми патріоти України”.
“Абсолютна більшість колекції – російські витвори. У нас друга після Третьяковської галереї колекція Івана Шишкіна, видатні колекції Миколи Ґе, Михайла Врубеля – це все російські художники. Під яким соусом їх подавати після перейменування?” – сказала пані Алавердова ВВС Україна.
За її словами, заклад багато працює над тим, аби донести публіці, що люди, які прославили російське мистецтво, насправді народилися в Україні: “Але вони справедливо відносяться до російської школи. Не російської нації, а російської школи”.
“Культура не відповідає за Путіна. Культура не може бути розмінною монетою у політичній боротьбі”, – додала вона.
Європейська практика
Назву цього музею вже змінювали.
Спершу це була садиба сім’ї Федора Терещенка. Після більшовицького перевороту у 1922 році у ньому відкрили Київську картинну галерею – до 5-ї річниці Жовтневої революції.
Певний час він виконував функції Національної картинної галереї, де демонстрували не лише російське, а й українське мистецтво.
У 1936-му році більшовики перейменували його на Музей російського мистецтва. Ця назва закріплена досі – у роки незалежності змінювали лише статус із державного на національний. Хоча, зазначили в КМДА у відповіді на запит ВВС Україна, “питання про перейменування закладу підіймається не вперше”.
Тоді ж, у 1930-х, за словами Олени Терещенко Єскіної, почалася русифікація закладу, яка триває і досі: “Що таке русифікація? Усі українські художники перетворилися на російських”.
Коли вона була депутаткою Київради, вона пропонувала перейменувати заклад на Київський національний музей “Галерея Терещенків”.
У 2015 році її проект підтримали усі передбачені комісії, а також більшість присутніх під час громадського обговорення киян. Але, за її словами, рішення заблокували, а потім її каденція завершилася.
“Це світова практика – надавати музеям ім’я засновників колекцій”, – каже пані Терещенко Єскіна, додаючи, що саме представники родини Терещенків зібрали основну частину робіт, які зараз експонують у музеї.
“Після 1917 року ці будинки у Києві стояли пустими, сім’ї поїхали, усі колекції залишили покинутими. Жодного грабунку чи націоналізації не було, але разом з тим ніхто ці колекції нікому не дарував, як це зробила родина Ханенків”, – контраргумент від Галини Алавердової.
“Терещенки музей не засновували”, – наполягає вона.
У Київраді не виключають, що з часом ім’я роду Терещенків таки може з’явитися у назві.
“Можливо, ми ще й повернемося до увіковічнення пам’яті Терещенків”, – сказав Богдан Бенюк.
“Родина не наполягатиме на привласненні ім’я Терещенків, якщо депутати ще не готові до європейської практики. Але рано чи пізно це все одно відбудеться”, – вважає Олена Терещенко Єскіна.
Коментарі зі сторінки музею на Facebook:
Максим Полулях:“Мені здається логічним у світлі подій останніх років закінчувати практику відокремлення російської культури у якусь особливу, з виділенням для неї окремих музеїв“.
Екатерина Коропачинская: “Категорично проти перейменування. Ця назва склалося історично, багато поколінь киян знають його під цією назвою“.
Vadym Pavlenko: “Якщо “на даний час” збірка музею “нараховує” колекції 13-14 століть – і це одна з перлин експозиції – то яким чином це може зватися “російським мистецтвом”?
Eugenia Kochubinska: “Музей відомий під цим ім’ям, має сформовану репутацію. Щоб глядачі зрозуміли, про який музей ідеться, доведеться у дужках додавати колишній Київський музей самі знаєте якого мистецтва”.
Алексей Трацевский: “Бажання влади перейменувати музей продиктовані дурістю, злобою, слабкістю і комплексом неповноцінності. Дуже схоже на реакцію скривдженої дитини”.
Суфико Джагашвили: “Що жахливого в назві “Картинна галерея”? Жахливо те, в якому стані перебуває музей, протікає стеля, тече по стінах…”
Прохідний двір
Наразі збірка музею нараховує понад 13 тисяч пам’яток живопису, скульптури, графіки й декоративно-ужиткового мистецтва.
Серед них – роботи Дмитра Левицького, Володимира Боровиковського, Івана Айвазовського, Іллі Рєпіна, Віктора Васнецова, Василя Верещагіна, Михайла Врубеля. Українські чи російські художники – дискусії на цю тему не вщухають щодо багатьох із них.
Але в музеї наполягають, що головним для них у першу чергу є збереження колекції, і побоюються, що самим лише перейменування ця історія може не завершитися.
“Ми боїмося, що музей розпорошать. Чиновники нас запевняють, що цього не станеться, але всяке вже бувало. Ми не хочемо, аби музей перестав бути тим, чим був, і перетворився на прохідний двір”, – каже Галина Алавердова.
Копирайт изображения Київський національний музей російського мистецтва Це не єдина культурна установа у Києві, в назві якої все ще є апелювання до Росії. Приміром, Театр російської драми імені Лесі Українки – у Київраді припускають, що і його назву у майбутньому змінять.
За час декомунізації в українській столиці вже змінили багато назв. Із яскравих прикладів – вулиця Московська стала вулицею Бандери, площа Ленінградська – Дарницькою.
У 2015 році у Верховній Раді навіть зареєстрували проект закону, який би у разі ухвалення заборонив використовувати назви “Росія” і “Русь” як офіційні синоніми Російської Федерації, оскільки вони “є історичною назвою території, на якій розташована сучасна Україна”.
В Росії також траплялися різні історії навколо установ, що мають стосунок до України. Приміром, у 2010 році у Москві опечатали і зачинили єдину в Росії українську бібліотеку. У 2015-му її керівницю арештували.
Крапку – чи новий знак питання – в історії із музеєм російського мистецтва у Києві мають поставити депутати Київради на сесії 9 лютого.
Джерело: bbc.com
