Традиційний одяг українок

21 Березня 2017 15:32

вФорма і деталі українського жіночого одягу дуже різноманітні. На таке різноманіття вплинули і регіональні особливості, і багаті традиції українського повсякденного та святкового життя. Своєрідність жіночого костюма виявляється і в крої предметів одягу, і в загальному силуеті вбрання, і в складі частин костюма. Відзначається також різноманітність кольорових поєднань, декоративних обробок та прикрас.

Різниця костюмів по регіонах пояснюється близьким спілкуванням з сусідніми народами, тому в північно-західних областях жіночий український костюм має схожі риси з польським національним одягом, для Поділля характерні деякі елементи та орнаменти, що нагадують молдавські мотиви. Можна сказати, що Поліссі та Середнє Придніпров’я зберегли більше свій історичний етнічний стиль. Їх одяг і прийнято вважати традиційно українським.

Вишиванка

Основою українського жіночого одягу є сорочка з лляної або іншої натуральної тканини, оздоблена вишивкою, тому її називають вишиванкою чи кошуля. Раніше це була довга сорочка, яка на більшій частині території України шилася цілісною. На Закарпатті сорочку шили з двох частин: нижня частина була з більш щільної і практичною тканини, а верхня частина з тонкої і нарядною.

Жіночі вишиванки західних районів шилися з коміром, зазвичай відкладним. У східній частині України шиють більш давній варіант вишитих сорочок – без коміра.

Вишивка – основна прикраса вишиванки. Нею прикрашають, за традицією, комір, рукава і нижній край (поділ) сорочки. Найбільше вишивки на рукавах: у верхній їх частині або в нижній. Іноді розшивається і весь рукав. Поверх вишитої сорочки часто надягали не менш гарні жилети (корсетки) або теплі жупани.

По тому, як носила молода жінка вишиванку, можна було бачити, заміжня вона чи ні. Незаміжні дівчата носили вишиванки з барвисто вишитим подолом поверх спідниці, підперезуючись сорочку красивим поясом. Після сватання низ вишиванки забирався в поневу – спідницю особливого крою з шматків вовняної тканини. Існував навіть спеціальний обряд при сватання, коли на дівчину надягали поневу поверх вишиванки.

Види традиційних спідниць

Можна виділити три основні види спідниць, які характерні для українського етнічного костюма: дерга, запаска, плахта.

В якості повсякденного одягу використовувалася запаска. Її рідко прикрашали вишивкою або якимось іншим декором. Запаску шили з недорогої вовняної тканини різних відтінків синього, червоного, зеленого кольорів. Запаска являла собою шматок тканини, до верхніх кутів якого пришивали тасьми або тонкі пояски, щоб закріплювати запаску на талії. Одночасно надягали дві запаски різного кольору: одна ззаду, інша спереду. У такій спідниці було зручно рухатися і управлятися по господарству.

Для повсякденного носіння використовувалася і дерга. Складалася дерга з трьох шматків чорної щільної тканини. Довжина спідниці-дерги 60 – 70 сантиметрів, а ширина до трьох метрів. Три шматка тканини щільно облягали фігуру жінки, а зверху, на талії, зв’язувалися широким м’яким поясом.

У святкові дні українки надягали плахту, як частина ошатного костюма. Для плахти використовували вовняну картату тканину довжиною до чотирьох метрів. Жінки з найзаможніших родин могли дозволити собі купити для плахти клац або навіть парчу. Прикрашали такі святкові спідниці вишивкою і тасьмою з вовняних і шовкових ниток.

Весь одяг українок шився й оздоблювався вручну. За красою одягу можна було судити не тільки про багатство родини, але й про майстерність і працьовитість господині чи молодої дівчини – майбутньої нареченої. Тому над своїм одягом і одягом своєї сім’ї жінки працювали майже весь час, вільний від господарських турбот.

Пояси

Дуже поширені в українському етнічному костюмі пояса. Їх використовували для обв’язування одягу на талії і жінки, і чоловіки. Крім практичного значення, вони мали і функцію оберега від злих сил і недобрих людей. Для святкових костюмів шили довгі, до 4 метрів, пояси, які треба було обмотати навколо талії кілька разів. Тканини для поясів брали барвисті, а обидва кінці пояса прикрашалися красивими довгими китицями. На весіллі було прийнято оперізувати наречену спеціально вишитим для весілля рушником.

Жіночі головні убори

На фото: картина Ольги Ковтун. Фото: надане прес-службою НСХУ

Жінки покривали голову хусткою незалежно від погоди. Правила поведінки заміжньої жінки наказували ретельно прибирати волосся під головний убір. Раніше не можна було зустріти заміжню жінку без хустки на вулиці, а тим більше в церкві.

Хустка була найпопулярнішим головним убором в українок. Часто жінки використовували кибалку – щільний обруч, на який накручувалися волосся, так як українські заміжні жінки не повинні були заплітати коси. Поверх такої зачіски надягався очіпок, який щільно облягав голову і утримував волосся. Очіпок обов’язково носили всі заміжні українки, знімаючи тільки на ніч або для миття волосся. Поверх очіпка надягали гарну різнобарвну хустку, яку вже й бачили всі оточуючі. Його кінці зазвичай зав’язувалися над чолом. Українські жінки любили надягати в свята яскраві кольорові хустки, які чудово поєднувалися з багато вишитої одягом.

Для молодих дівчат в якості святкового головного убору характерний барвистий вінок, сплетений з яскравих великих квітів, взятих з української природи, а ззаду прикрашений різнокольоровими ошатними стрічками. Зараз такі віночки часто роблять і зі штучних квітів, дотримуючись народні традиції. Крім віночків, для дівчат існувало багато інших головних уборів, таких як хустки, стрічки, обручі з металевого дроту з красивими підвісками і квітами та інші прикраси для голови і волосся, які дівчата робили самі. Волосся дівчат закривати було не потрібно, тому вони могли показувати красу своїх кіс – однієї або двох, в які вплітали різнокольорові стрічки.

Жіночі чоботи

У літню пору жінки і дівчата воліли ходити босоніж, але в холодну пору або у свята вони надягали шкіряні чоботи, які, в основному, шили місцеві майстри. Красиві чоботи мали високі халяви, замість каблуків використовувалися металеві підкови. Таке взуття було зручним і високо цінувалося. Прекрасним традиційним подарунком зятя своєї майбутньої тещі були червоні шкіряні чоботи.

Особливості прикрас

У звичайні будні дні українські жінки прикрас майже не носили, але в кожної їх було чимала кількість для свят і відвідувань церкви. Якість і вартість прикрас характеризували достаток сімейства, до якого належала дівчина чи жінка. Дорогі чи не дуже, але традиційно це були намиста у кілька ниток і дукачі. Дівчата одягали в урочистих випадках квіткові вінки і численні намиста. Серед прикрас дуже популярні коралові намиста, але люблять українки і різнокольорові намиста з різних матеріалів.

Традиційний жіночий одяг і раніше був популярний і в наші дні не втратив своєї актуальності. Він може трохи відрізнятися від старовинного одягу новими матеріалами і невеликим змішанням регіональних особливостей, але основні українські риси добре збереглися і успішно використовуються сучасними модницями. Часто можна бачити на вулицях в свята на дівчатах не лише красиві квіткові вінки, а й ошатні, прекрасно розшиті вишиванки популярні серед жінок будь-якого віку.

Джерело:  etnoxata.com.ua