Діти, які відчувають, що їх люблять і що вони неповторні, стають упевненими й досягають успіху. Їм дуже допомагає це, а також те, що їх приймають такими, якими вони є. У той же час нам, батькам, не просто беззастережно прийняти своїх дітей, особливо знаючи про деякі якості, які ми хотіли б у них змінити, але не можемо цього зробити. Більше того, ми ж повинні не тільки любити та приймати наших дітей, а одночасно й коригувати їхню поведінку. Як же цього досягти?
1. Захоплюйтесь вашою дитиною. Найважливішим фактором у розвитку вашої дитини може бути ваше захоплення нею. Постарайтеся щодня казати дитині про те, як вам пощастило з нею, що ви її безмежно любите.
2. По-справжньому звертайте увагу на вашу дитину й кажіть їй про це: «Ти так довго працював над цією вежею», «Ти любиш похлюпатись у воді», «Я знаю, тобі це не до душі!». Справа не в тому, щоб оцінити поведінку дитини, а в тому, щоб допомогти їй зрозуміти, що ви уважно спостерігаєте за нею та приймаєте її такою, якою вона є, ви визнаєте те, що вона робить, і те, як вона реагує на світ.
3. Акцентуйте увагу на позитивному. Коли поведінка вашої дитини вас засмучує, пам’ятайте про те, що її недоліки завжди мають зворотну сторону у вигляді її кращих рис. Подивіться, якщо доньці важко контролювати свій гнів, коли її брат проявляє до неї зневагу, можливо, у неї є зачатки пристрасного борця з несправедливістю? Чи не є бездіяльна мрійливість вашої дитини ознакою її багатої уяви, яка коли-небудь допоможе їй стати великим письменником?
4. Учіться дивитись очима вашої дитини. Можливо, поведінка дитини дратує вас, але її завжди можна зрозуміти, просто приділивши час тому, щоби подивитись на речі з її точки зору. Припустимо, дитина вдарила свого молодшого братика. Зробіть усе необхідне, щоб у майбутньому це не повторилось, постарайтесь не залишати дітей без нагляду. Але якщо ви покараєте її, це не допоможе, тому що лише посилить її страх утратити вас, який, власне, і примусив її діяти так агресивно. (Адже вона вважає, що ви знайшли їй заміну. Їй можна пробачити те занепокоєння, яке вона відчуває у зв’язку з тим, що втратила своє місце у вашому серці.) Якщо ви зможете встановити з дитиною глибокий позитивний зв’язок так, щоб вона відчувала, що ваша любов непорушна, її страх зменшиться, і, швидше за все, вона зможе щиро полюбити свого молодшого братика.
5. Співпереживайте. Як тільки дитина припинить невідлучно перебувати у вас на руках або у вашій присутності, від вас буде потрібно більше зусиль, щоби підтримувати тісний позитивний зв’язок з нею. Але кожного разу, коли ваша дитина висловлює якусь думку чи емоцію, вам надається можливість зміцнити цей зв’язок. Просто висловіть їй своє розуміння та співпереживання:
- «У твоєму голосі звучить розчарування».
- «Схоже, ти дуже хочеш…».
- «Це цікаво, чи не так?».
Коли ви розумієте та приймаєте емоції вашої дитини, то допомагаєте їй навчитися справлятися з ними: «Ти сумуєш від того, що не можеш залишитись пограти зі старшими дітьми. Поплач, якщо хочеться. Це нормально. Важко йти спати, коли інші діти все ще граються. Давай сьогодні довше почитаємо книгу перед сном, щоб це тебе заколисало й тобі стало краще?».
6. Допоможіть дитині навчитися справлятися зі своїми недоліками без негативних емоцій. Як? Розкажіть їй про те, що ви помітили в неї одну прекрасну рису, але іноді ця риса має свій зворотний бік у вигляді не дуже хорошої якості, з якою важко жити як їй самій, так і тим, хто її оточує. Спитайте в дитини, чи є в неї ідеї про те, як вести себе так, щоби зберегти цю свою прекрасну якість, але при цьому позбутися не дуже гарної. Якщо ви (або ваша друга половина) маєте схожу проблему, розкажіть про це й навчіть дитину справлятися з нею. Зробіть свою історію позитивною й обнадійливою. Це допоможе дитині відчувати себе менш самотньою й більш оптимістичною стосовно цієї, здавалось би, складної задачі. Обов’язково поясніть, що всі ми змінюємось, і що в міру дорослішання нам стає легше управляти собою.
7. Пам’ятайте, що більшість з того, що засмучує батьків, властиве нормальному розвитку дитини. Діти поводяться як діти, тому що вони діти. Погана поведінка не означає, що діти виростуть злочинцями. Діти повинні знати, що вони припускаються помилок, не тому що вони погані, а тому, що вони люди, і, до того ж, ще й діти: «Я знаю, що ти не хотів кричати на свого друга, коли засмутився. Ти дуже намагався не втратити контроль над собою. Мені теж було важко керувати своєю поведінкою, коли мені було вісім років. Коли ти подорослішаєш, тобі буде легше справлятися з собою».
8. Контролюйте свої реакції. Іноді ми думаємо, що те, що наша дитина повинна змінитися, само собою зрозуміле. Але те, що заважає батькам в одних сім’ях, може абсолютно нормально прийматись в інших. Діти з величезною кількістю енергії можуть прекрасно вписуватися в одні сім’ї й абсолютно не вписуватися в інші. І часто нас змушує надмірно реагувати не що інше, як наше власне внутрішнє напруження. Замість того, щоб критикувати дитину, спробуйте виражати свої потреби й заяви в «Я»-формі: «Я бачу, тобі зараз хочеться пострибати, я дуже втомилась і шум занадто стомлює мене. Ти не проти вийти пострибати у своїй кімнаті на великому м’якому матраці?».
9. Подивіться у дзеркало. Часто те, що примушує нас дратуватися через поведінку дитини, – це те, що ми не можемо визнати в самих собі. Якщо ми думаємо, що наша дитина вперта, нам варто було би подумати, а хто штовхає її до цієї впертості. Для сперечань необхідна участь двох сторін. Якщо ми вважаємо, що наша дитина є «королем істерик», можливо, ми самі повинні були контролювати емоції, коли наші батьки казали нам припинити реагувати надмірно емоційно. Якщо ми самі зможемо подолати власні слабкості, ми виявимо, що наша проблема з дитиною вирішиться природним чином.
10. Пригадайте, коли ви самі були дитиною, наскільки ви були вразливими, наскільки ви потребували любові й підтримки. Це саме те, чого потребує ваша дитина. Ви відіграєте головну роль у житті вашого сина чи доньки. Те, що ви кажете дитині зараз, стане її внутрішнім голосом протягом усього її подальшого життя.
Якщо ви завжди будете непокоїтися через те, що ваша дитина не достатньо хороша, вона теж завжди буде перейматиметься цим. Але якщо ви зможете прийняти її саме такою, якою вона є, і допомогти їй побачити та прийняти себе позитивно, вона зможе навчитись того, як справлятися з найскладнішими рисами свого характеру.
Ще більш важливим є те, що вона буде відчувати, що її люблять такою, якою вона є. У неї буде велике серце, здатне глибоко любити й відчувати себе коханою. І цю любов вона зможе пронести через усе життя.
