За 25 років існування Національного музею «Чорнобиль» у ньому побувало понад мільйон відвідувачів
…Піднімаюсь сходами музею — упадають у вічі таблички з назвами поліських сіл. Колись тут жили люди, господарювали, народжували дітей. Жителів цих та ще 72 інших населених пунктів після вибуху на 4-му енергоблоку Чорнобильської АЕС евакуювали
— Нам дозволили взяти із собою лише документи, — згадує ті події Василина Кропивчук, жителька одного з населених пунктів. — А все нажите десятиліттями майно через кляту радіацію ми покинули.
Перше, що помічаєш, переступивши поріг музею, — це іконостас. Його зібрали з фрагментів Воскресенського храму, що в зоні відчуження. Замість звичної купелі — поліський човен, який символізує Ноїв ковчег. Відвідувачі залишають у ньому дитячі іграшки на знак скорботи й пам’яті про загиблих. Над іконостасом — два ангели: білий і чорний, що символізують добро і зло.
Увагу відвідувачів привертають документи під грифом «таємно» й «цілком таємно». Вони — німий докір тодішній компартійній владі, яка приховувала від свого народу справжні масштаби катастрофи, таким чином сприяючи радіаційному опроміненню мільйонів українців. Наприклад, один із тодішніх керівників Міністерства охорони здоров’я УРСР доповідав у ЦК КПУ про надзвичайно високий рівень радіації в Києві, зокрема, зазначаючи в доповідній записці, що «лише протягом 4 травня госпіталізовано 1375 чоловік. У 119 (із них — 64 дитини) виявлено променеву хворобу».
Отже, партійна верхівка знала всю правду про наслідки вибуху на 4-му реакторі, але приховала її від своїх громадян. А на 1 травня 1986 року — через тиждень після вибуху на реакторі — організувала в Києві багатотисячну демонстрацію на честь «солідарності трудящих усього світу».
Академік Валерій Легасов, який уходив до складу урядової комісії з наслідків Чорнобильської катастрофи, писав: «Рішення задіяти армію для мінімізації трагічних наслідків було правильним. Саме люди в погонах зробили все можливе та навіть більше, щоб вони, ці наслідки, були мінімальними. Солдати й офіцери, часто не маючи елементарних засобів для захисту, отримували божевільні дози радіації. Але я не знаю випадку, коли б поставлене перед ними завдання вони не виконали. Робили це ціною власного здоров’я, а то й життя».
Першими, що вступили в смертельний двобій із невидимим ворогом, були пожежники: 28 молодих людей стіною стали на шляху «мирного атома» та вже о 6-й годині 35 хвилин ліквідували пожежу на 4-му енергоблоку. Шестеро з них: Володимир Правик, Віктор Кібенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Мішура — буквально через кілька тижнів пішли із життя, діставши «дози опромінення, несумісні із життям». Сьогодні про цих мужніх людей відвідувачам музею нагадують їхні фотознімки, особисті речі, листи, які вони писали своїм рідним і близьким.
Є в музеї і діючий макет енергоблока ЧАЕС та діорама «Чорнобильська АЕС: до, під час і після аварії», а також інформаційно-пошукова система «Книга пам’яті учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи». До цієї книги увійшли імена багатьох українців, але робота з її поповнення новими іменами триває. Книга пам’яті, за словами працівників музею, потрібна насамперед тим, котрі пройшли нелегкою чорнобильською дорогою, але з різних причин і сьогодні змушені доводити чиновникам свою участь у ліквідації наслідків тієї катастрофи.
— Музей відкрили 25 квітня 1992 року — напередодні 6-ї річниці Чорнобильської катастрофи, — розповідає заступник директора з наукової роботи Національного музею «Чорнобиль» Ганна Королевська. — Спочатку бракувало експонатів, але сьогодні маємо їх близько 10 тис., насамперед завдяки науково-дослідній та пошуковій роботі наших співробітників, які працювали й в зоні відчуження.
Щороку музей відвідують десятки тисяч людей, і українців, і іноземців. Якщо погортати Книгу відгуків, то побачимо, що тут побували представники понад 90 країн світу!
— Коли приходжу сюди, то наче повертаюсь у свою молодість, — каже житель Київщини Анатолій Звалюк, учасник ліквідації наслідків тієї катастрофи.
Виповнюється 31 рік із тієї квітневої ночі, коли на ЧАЕС стався вибух, що позначився на долях десятків мільйонів людей. Дедалі меншає серед нас тих, які брали участь у ліквідації найбільшої в історії людства техногенної катастрофи. Але Національний музей «Чорнобиль» ніколи не дозволить українцям забути ні про цих людей, ні про саму трагедію.
-
Спочатку уряд СРСР та МАГАТЕ (Міжнародна агенція з атомної енергії) звинувачували в тому, що сталося, виключно персонал АЕС. Однак за кілька років Консультативний комітет з питань ядерної безпеки опублікував новий звіт, який розкрив питання серйозних проблем у конструкції самого реактора. Серед причин у цьому звіті були зазначені:
— неправильне проектування реактора,
— недостатнє інформування персоналу про небезпеки, пов’язані з особливостями конструкції;
— попри те, що персонал і справді припустився кількох помилок, сталося це здебільшого через недостатню його поінформованість.
-
Сумарна радіація ізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30–40 разів більшою, ніж після вибуху атомної бомби в Хіросимі.
-
Одразу після аварії отримали опромінення майже 8,5 млн людей, близько 155 тисяч кв. км територій було забруднено радіонуклідами.
-
Перше офіційне повідомлення про катастрофу на ЧАЕС влада СРСР зробила аж 28 квітня під тиском міжнародної спільноти, але й у ньому майже не повідомлялося про масштаби проблеми.
Над зруйнованим реактором — нове укриття
Реактор ЧАЕС, який вибухнув 1986 року, накрили новим саркофагом. Нова споруда прослужить 100 років і дасть змогу розібрати реактор, а потім поховати його частини
Нове пересувне укриття було вирішено спорудити 2007 року, адже в попередньому із часом почали з’являтися шпаринки, через які радіація почала просочуватися в навколишнє середовище. Виконати це завдання взявся консорціум французьких компаній «Новарка». Але через різні причини роботи розпочалися лише через п’ять років.
Старий саркофаг був, по суті, великою бетонною коробкою, на спорудження якої пішло 400 тис. кубометрів бетонної суміші й 7 тис. тонн металоконструкцій. Споруджений у стислі строки, він майже 30 років стримував подальше поширення радіації від реактора.
Споруда другого саркофага являє собою рухливу арку, яка накриває реактор разом зі старим саркофагом, після чого можна буде зайнятися розбиранням, дезактивацією та захороненням решток енергоблока. Восени 2016-го величезну куполоподібну споруду — новий конфайнмент — почали насувати по спеціальних рейках на старе укриття зі швидкістю… 6 м за день! Надпотужні крани, спеціально створені для цих робіт, 29 листопада 2016 року закріпили його над 4-м реактором. Новий та абсолютно безпечний купол, як стверджують фахівці, вражає своїми розмірами: близько 165 м завдовжки, 260 м завширшки й 110 м заввишки. За словами заступника директора об’єкта «Укриття» Сергія Кондратенка, після того, як зруйнований енергоблок опинився під новим укриттям, рівень радіації навколо станції знизився більш ніж удвічі.
