Є книги для дітей, а є такі, що здатні занурити в атмосферу дитинства дорослих. Більшість таких книжок автобіографічні й тому вони ще більш значущі, бо являють собою не лише скарбнички почуттів, спогадів та емоцій, але й історичні пам’ятки, незатьмарений дорослою статечністю погляд на сімейні стосунки, цінності, реліквії.
Наступний перелік книжок стане у пригоді тим, хто прагне знову відчути присмак дитинства, спіймати вітер у крила літавця, вперше закохатися, відчути себе беззахисним або всесильним, бігти босоніж по мокрій траві до самого обрію з щирою вірою, що літо ніколи не скінчиться.
“Будиночок у прерії”, Лора Інголз-Вайлдер
Автобіографічний роман Лори Інголз-Вайлдер “Будиночок у прерії” справедливо вважається шедевром і класикою американської дитячої літератури, але так само справедливо його називають “твором на всі часи” і “книжкою на будь-який вік”, бо через призму життя маленької Лори ми маємо змогу спостерігати історію американських першопрохідників, які вирушили підкорювати Дикий Захід і оселилися на території індіанців.
Лора із сестрами та батьками спочатку живе у Великому лісі, потім серед дикої прерії, на березі Тінистого Струмка, біля Срібного озера. Снігові замети, пожежі в степу, індіанці, сарана, голод штовхають родину Інголз до поневірянь і невтомних пошуків справжнього дому, який їм доводиться будувати самим, по крихтах, але з щирою любов’ю і вірою у найкраще.
“Срібний Герб”, Корній Чуковський
Це іронічна і сповнена гіркого гумору повість про дитинство Корнія Чуковського, про час, коли його ще звали Миколою Корнійчуком. І загалом розповідає вона про сімейну трагедію. За горезвісним законом “про кухарчиних дітей”, хлопчика відрахували з одеської гімназії. Для Миколи — сина матері-одиначки, що важко працювала, аби прогодувати двох дітей, гімназія була єдиною надією на інтелігентне майбутнє.
І, тим не менш, книжка не викликає у читача почуття пригніченості або зневіри. Може тому, що такий стан душі не був властивий автору, бо ж недарма він згодом сам охрестив себе “радісною людиною у радісному світі”.
“Дочка скульптора”, Туве Янссон
“Дочка скульптора” являє собою збірку коротких есеїв та замальовок з дитинства, розказаних словами маленької дівчинки — дівчинки-мрійниці та фантазерки, яка згодом подарує світу мумі-тролів. Але зараз перед читачем постають її батьки, татова майстерня, море, сніг, кролики, канарки, айсберг, Фанні та її пісня дощу, мавпа Піпполіно, привид кульгавої ворони, чорна тюлева спідниця, летюче місто, пліт з двома дітьми, що заблукав у морському тумані — все зливається в казкову, осяйну різдвяну кулю, яку так просто взяти до рук, і пильно розгледіти, але всередину якої вже ніколи не потрапити.
“Високий замок”, Станіслав Лем
Видатний польський фантаст Станіслав Лем написав роман про своє дитинство і передвоєнний Львів, де він мешкав з батьками. Перед читачем розгортається історія пухкенького замкненого хлопчика — одинака і, безумовно, дивака. Він не акцентує увагу на людях, але із захватом оживлює речі навколо. Атмосфера Львова також виринає у знакових деталях: вітрина кондитерської, де халва в коробочках просто-таки обіцяє неземний смак, годинник на вежі, за якими визначаєш, чи є ще час побайдикувати, чи вже слід бігти в гімназію. “Високий замок” рясніє описом нескінченних подробиць речей в батьківському домі та почуттів, що вони викликали у хлопчика.
Ми звикли, що дитячі спогади — це калейдоскоп випадкових подій, розрізнених предметів, слів, відчуттів, уривків сновидінь і казок, звуків і запахів. Розповісти про цей калейдоскоп так, щоб він захопив сторонню людину, та ще й занурив її у власні ремінісценції, вдасться не кожному. Лему вдалося.
“Лугова арфа”, Трумен Капоте
Лірична повість Трумена Капоте — це цілий світ, побачений очима підлітка. Її герої — одинаки по життю, відірвані від реальності, вони міцно тримаються за свій власний маленький світ, в який не пускають чужинців. Але приходить час для перегляду цінностей і кожен герой проходить свій шлях дорослішання.
“Лугова арфа” грає нам пісню скороминущого дитинства — про той час, коли на луках співає трава, а вдома затишно поскрипують мостини. Згодом ми дорослішаємо і не чуємо геть нічого, окрім вітру. Однак Капоте вчить чути більше. Він вимагає уваги до кожної квітки чи листочка. Дає змогу відчути звук, що лунає від місяця над річкою. Повертає нас у втрачений рай, який, насправді, у кожного свій. Туди, де кожного чекає омріяний будиночок на дереві.
“Далекі роки”, Костянтин Паустовський
Перша книга з шеститомної “Повісті про життя” Костянтина Паустовського знайомить читача з маленьким Костиком — мешканцем дореволюційного Києва, з його пістрявим дитинством, інтелігентною родиною та її поступовим розпадом, затишною оселею, безтурботними днями, гімназією, передчуттям великих змін, першими втіхами та прикрощами. Той світ столітньої давнини здається напівказковим, з його крихітними крамничками та бібліотекою Ідзіковсього на Хрещатику, дніпровськими лиманами і м’якими туманними зимами Києва, оточеного кільцем гречаних полів, привітного до солом’яних дахів і вуликів.
Живі спогади про царя Миколу ІІ, Врубеля, Бальмонта, Булгакова, акторку Олену Полевицьку та красуню-гімназистку Марусю Весницьку, яка згодом стала принцесою Сіаму, чергуються з дитячими пустощами, ще наївними спостереженнями і припущеннями, помилками і випадковостями, які зрештою формують майбутнього письменника, але це вже зовсім інша історія.
“Кульбабове вино”, Рей Бредбері
Автобіографічна повість класика фантастики Рея Бредбері являє собою набір розрізнених історій, зшитих між собою, наче клаптики традиційного американського квілту.
Брати Том і Дуглас (прототипом якого став сам Бредбері) разом з друзями Джоном і Чарлі втрапляють у пригоди або стають свідками подій у маленькому містечку Грінтаун. Дугласів дідусь щоліта готує кульбабове вино — ця золота суміш, наче літо, закорковане у пляшці, а може і саме дитинство. Атмосферний наратив дає відчути, чим воно пахне і яке воно на смак, дає змогу торкнутися того дитячого світу, побачити його на власні очі та почути його прекрасну пісню. Безумовно, Бредбері знав, як зворушити всі п’ять чуттів читача і навіть торкнутися шостого.
“Намистинки і краплинки”, Надєя Ясмінська
Крихітні філософські есеї білоруської авторки Надєї Ясмінської, написані від імені 5-тирічного хлопчика, опинилися в мережі декілька років тому і швидко розлетілися на зворушливі цитати. Цьогоріч книжка нарешті отримала друковану версію.
Світ головного героя “Намистинок і краплинок” — це калейдоскоп вражень і почуттів. Це люди: Тато, Мама, Старший Брат і випадкові друзі — Старенький у пошарпаному пальті, Сходинкова Бабуся, Шапочний Знайомий. А особливе, чи не найважливіше, місце в історіях посідає Кіт.
Ця книжка не претендує на історичну достовірність, однак має цілком дієву магічну силу — відправити читача прямісінько у дитинство, де хмари мають свій смак, каштани стають скарбами, а муркотіння кота нагадує шум моря.
“35 кіло надії”, Анна Ґавальда
Анна Ґавальда увірвалася у французький літературний простір зі збіркою зворушливих оповідань “Мені б хотілося, щоб хтось мене десь чекав“, яка швидко перетворилася на світовий бестселлер. Далі було ще чимало книжок, переважно романів, але “35 кіло надії” тримається від них трохи осторонь, і дуже даремно не викликає гідної уваги читачів, адже являє собою короткий і влучний шедевр про світ особливого, хоч і не надто успішного підлітка.
Тринадцятирічний Ґреґуар добре пам’ятає, як його перша вчителька казала про нього: “Голова мов сито, золоті руки і величезне серце…” Він ненавидить школу, куди його щоранку женуть батьки, та і взагалі, життя у Ґреґуара не склалося ще з дитячого садка, але маленькі трагедії хлопчика в іронічному наративі виглядають досить кумедно, а ще у Ґреґуара є справжній друг — чудовий і веселий дідусь Леон, що заохочує хлопчика до майстрування і винаходів.
Фантазії і мрії, відчуження і примирення, перші суттєві успіхи і втрати, поступове дорослішання і водночас здатність вберегти дитяче сприйняття світу — ось, що таке “35 кіло надії”. І надії там, насправді, — ціла прірва.
“Бабине літо”, Марк Лівін
Одна з найпопулярніших книжок цього літа, що дає змогу завмерти серед бурхливого потоку дорослого життя і погрітися у теплих променях дитинства, насправді являє собою досить вагоме явище в сучасній українській літературі. Це перша українська книга із стовідсотковим попаданням в субкультуру Twee. Одна лише ця її характеристика пояснює, чому Катерина Бабкіна у своїй передмові до “Бабиного літа” називає автора “умовно дорослим”, а Любко Дереш у своїй післямові відносить Марка Лівіна до так званого “покоління невимушених”.
Магічне слово Twee окреслює і аудиторію прихильників твору — позитивних романтиків, здатних без пафосу оцінювати книжки і людей, тих, кому несоромно повертатися в дитинство, передивлятися старі фотоальбоми і навіть мультики. І саме Twee-шність визначає оригінальність наративу, де головний герой здатний розмірковувати про серйозні речі та проявляти мудрість справжнього філософа, але водночас забувати визначення певних слів чи дивуватися фразеологізмам, і де так важливо, що ти отримав на сніданок, але зовсім несуттєва перемога у футбольному матчі, до якого ти готувався все літо.
Джерело: uamodna.com
