У дуже давні часи пирогів в нашому розумінні на весільних столах не було. Був — хліб. Він був центром весільного ритуалу з античних часів і служив символом єднання сімей нареченого і нареченої, щастя нової сім’ї і її плодючості.
Його пекли спеціально до дня урочистості та водружали в центрі столу. Але це був звичайний для тих часів хліб, тільки розміром більше. Власне пиріг в нашому уявленні з’явився на шлюбних церемоніях в знатних родинах за часів Римської імперії. Називався він “невестін пиріг”, іноді мав солодку начинку і призначався молодим. А вони вже пригощали ним гостей. І такий же пиріг розламували над головою нареченої, обсипаючи її крихтами, щоб потомства було побільше. Треба тільки врахувати, що стародавні римляни не знали цукру та здоби, їх хліб більше нагадував сухарі.
Цю традицію успадкували англосакси. Вони пекли до весілля невеликі хлібці, які були досить жорсткими і кришилися, як сухарики. Але вже в середньовічній Англії у весільний хліб стали додавати спеції, пізніше сухофрукти, горіхи, яйця, а незабаром і цукор. І в XVII столітті весільний хліб перетворився на англійську фруктовий торт. А після того, як в 1655 році з’явився перший рецепт цього “кулінарного дива”, цей десерт став обов’язковою складовою весільного столу. Правда, тортом його не називали.
І їсти його начебто навіть і не належало — так повелося ще з часів англосаксонських весіль.До початку XX століття існував звичай, згідно з яким наречена різала торт на крихітні шматочки, кожен протягуємо через свою обручку, а потім роздавала незаміжнім гостям. Такий шматочок належало заховати в лівий панчіх, а вдома покласти під подушку, щоб побачити уві сні майбутнього чоловіка. І сьогодні досить часто, поки сервірується десертний стіл, наречений і наречена розрізають весільний торт і в маленьких коробочках роздають гостям.
Взагалі термін весільний торт до XIX століття в ужитку практично не вживався, тоді як самі торти вже завоювали на той час майже всю Європу. А “народилися” вони так. Будучи одного разу в Лондоні, один французький кондитер випадково потрапив на народне весілля і побачив, як гості приносили і складали гіркою маленькі симпатичні булочки. Потім наречений і наречена повинні були над цією гіркою поцілуватися, що обіцяло молодій сім’ї щастя. Чому б не зробити все цю “піраміду” єдиним цілим, подумав француз і запропонував залити булочки кремом. З тих пір замість окремих булочок таку ж піраміду стали робити з одного шматка тіста і обов’язково покривали глазур’ю. Поступово “піраміда” змінила форму і стала такою, якою ми знаємо її сьогодні.
Правда, до XVII століття далеко не в кожній країні торти покривали глазур’ю, як зараз. Але не тому, що кондитери не вміли готувати її. У всякому разі так звана “королівська” глазур (білки збивали з цукровою пудрою і висушували до повного затвердіння) була завезена з Франції не пізніше середини XVII століття. Але використовувати її для тортів стали тільки з 1769 року, коли вийшла у світ безсмертна донині куховарська книга Елізабетт Раффалд. З неї британські кондитери дізналися, що до відомого рецепту глазурі можна додати арахіс, і тією ж арахісової крихтою посипати всю споруду. Так англійський торт придбав “наряд”.
Джерело: http://f.zao.com.ua
