Невеличкий звіт про ХІІІ науково-практичну конференцію Європейської асоціації музеїв історії медичних наук в Києві (EAMHMS).
Цього року колег з медичних музеїв Європи зустрічав Національний музей медицини України. Тема конференції була дуже цікавою для нас і не зовсім очікуваною для серйозних наукових музеїв – «Програми для дітей та молоді у медичних та наукових музеях. Теоретичні та практичні аспекти».
Наш музей лише трохи більше року розвиває цей напрямок, але, як кажуть, «ми стоїмо на плечах гігантів» і нам є в кого вчитись. Саме ця ідея – вивчити досвід колег та поділитись своїм, – стала базовою для нашої конференції. На жаль, через формат конференції ми не змогли запросити бажаючих взяти участь українських музейників, але все ж були не одинокі – разом з нами співорганізаторами виступили Педагогічний музей України та Національний музей “Чорнобиль”. Дякуємо за участь також директору Державного Політехнічного музею, Наталії Писаревській.
Почалася зустріч 21 серпня з пісні.
Окрім традиційних урочистих вітань та фуршету, був невеличкий сюрприз – до нас завітала чарівна дівчина та чудова співачка Анна Якушко, давній друг музею медицини.
А продовжилась конференція наступного дня традиційними українськими іграми та танцями в Педагогічному музеї, де гурт “Рожаниця” разом із Кірою Степанович представили інтерактивну програму, створену для дітей з особливими потребами.
Тоді ж про естонський досвід цікавих та різноманітних наукових програм для дітей розповіла д-р Майє Тоомсалу з Тартуського університету (Естонія), а Кіра Степанович презентувала дитячі програми в Педагогічному музеї, після чого запросила всіх уявити себе дітьми та взяти участь у одній такій програмі. Було весело)).
23 серпня учасники конференції були гостями кафедри анатомії людини Національного медичного університету імені О.О.Богомольця.
А потім робили презентацію ми, Національний музей медицини. Ми вирішили розповісти про неї просто в залах музею, що дозволило показати, на що ми спирались, створюючи екскурсію, як нам допомагала (або ставала на заваді) існуюча експозиція, що довелося додати, а від чого відмовитись, працюючи з дитячими групами… Звичайно, ми не могли розповісти про все, що відбувалось у цьому напрямі протягом останнього року – часу б не вистачило, але головне висвітлити вдалося.
Дуже цікавою була доповідь, зроблена д-ром Рамуносом Кондратосом, директором музею Вільнюського університету (Литва), про освітні програми в американських медичних музеях.
Почесний доктор Гетеборзького університету, почесний директор Музею історії медицини Гетебургу (Швеція), д-р Інгер Вікстром-Хаген поділилась з нами враженнями про дітей як відвідувачів наукових музеїв. Наталія Писаревська, директорка Державного Політехнічного музею розповіла про досвід створення аптеки-музею в дитячому садку.
А потім нас зустрічав Національний музей “Чорнобиль”. Гості були вражені експозицією. Але ще більше – презентацією Олександри Супрунчук про дитячі програми музею, в яких акцентується увага на екологічному вихованні школярів.
Такі щорічні конференції, насамперед, зустріч давніх друзів, і ми намагалися якомога більше показати нашим гостям. Ми вдячні Національному музею “Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні” за надзвичайно цікаву екскурсію. Відвідали учасники конференції також Національний Києво-печерський історико-культурний заповідник, Музей історичних коштовностей та Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.
Досить несподівана участь нашого музею в Пирогів патріа фесті, що до Дня незалежності відбувався на території Національного музею народної архітектури та побуту України, дозволила познайомити наших колег з цим прекрасним скансеном. Водночас, ми змогли показати роботу з дітьми «в полі».
Ми вдячні за всі теплі відгуки наших гостей, але найприємнішими були слова Рамунаса Кондратоса, директора музею Вільнюського університету. Згадуючи попередню науково-практичну конференцію в Польші, різноманітні музейні програми для дітей, побачені в Україні, він сказав «час вже європейським музеям вчитись у вас, а не навпаки».
Дуже важливим результатом конференції для нас стало усвідомлення, що українські музейники багато вміють, а ще більше бажають вчитися. Існують програми, семінари, де можна поспілкуватись, але їх мало.
Ми мало спілкуються, не маємо можливості побачити досвід інших та показати колегам свою роботу. Але навчання необхідне, особливо практичне. Тож ще під час підготовки до конференції у нас з’явився задум, реалізація якого, сподіваємось, буде пізнавальною та корисною не лише для нас.
Вчимося разом)).
