Чому у нас завжди виникають проблеми на рівному місці? Невже тому, що там де два козаки, там три гетьмани? В Україні діють чотири нові «антикорупційні» інституції — Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Антикорупційна прокуратура та Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) та Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів. Також ми маємо ще формально створене в лютому 2016 р. відповідною постановою Кабінету міністрів Державне бюро розслідувань.
Усі ці органи хоча і мають різні функції та завдання, мали би співпрацювати між собою. Проте, сьогодні ми спостерігаємо такий собі антикорупційний зовнішній та внутрішній колапс: новостворені органи ведуть між собою підкилимні ігри, відкрито провокують один одного, не приховують намірів щодо «знищення» колег-конкурентів.
Керівники антикорупційних та правоохоронних органів не перестають дивувати своїми стратегічними підходами до проведення антикорупційних реформ на державному рівні. Ситник заявив про саботаж судами справ НАБУ і САП. Луценко пояснив конфлікт між ГПУ і НАБУ. Холодницький і Ситник спростували конфлікт між САП і НАБУ. НАЗК склало на Ситника протокол про корупцію, НАБУ … НАБУ допитало главу НАЗК Корчак . САП занепокоєна конфліктною ситуацією між НАБУ і НАЗК. Українці постійно чують про Національне антикорупційне бюро, яке не має достатньо ресурсів та можливості розслідувати всі справи, які йому повинна передати для розслідування Генеральна прокуратура за законом. Про ДБР, як загальмований двигун перетворень, про недієздатне НАЗК, яке потребує перезавантаження. Про недостатньо обґрунтовані подання САП до Генпрокуратури щодо зняття недоторканості з нардепів.
У даному контексті є декілька важливих висновків:
1. Державна влада не зацікавлена в послідовності реалізації антикорупційних реформ
2. Антикорупційні органи свідомо уникають солідарності в проведенні політики на боротьбу з корупцією, міжвидова боротьба дозволяє антикорупціонерам «списувати» невдачі у своїй діяльності на непрофесійність колег, відсутність повноважень, казуїстику законів
3. Має бути спільна ідея (ідеолог) серед вітчизняних антикорупційних органів. Боротьба з корупцією – ціль для всіх, і тут правоохоронні, превентивні, антикорупційні органі мають виступати єдиним фронтом. На мою думку, ідеологом має бути орган, який формує антикорупційну стратегію держави, зараз це – НАЗК
4. Держава має «грати» на посилення антикорупційних органів та агентств. Фінансувати, підтримувати на рівні механізму внесення змін до законодавства (практичний досвід завжди корегує й коректує певні норми, виписані у діючих законах) та на міжнародному рівні В суспільстві має формуватися політично коректний образ антикорупціонера, з достойною оплатою праці.
5. Іміджева складова впливає на результативність реформ. Реформи, в які не вірять , мертві. Органи й бюро, щодо яких спеціально формується негативний імідж, недієздатні.
Корупція в Україні, як і раніше, є основною перешкодою на шляху економічного і політичного розвитку країни. Амбітні закони у сфері боротьби проти корупції – це ще тільки 5% від того, що має зробити Україна для повноцінної імплементації країни в міжнародне співтовариство. Решта – дії, що мають відбутися.
Блог Олександра Федоренка, керівника Київського осередку політичної партії “Громадський рух Миколи Томенка “Рідна країна” на LB
