Жодна пожежа в історичних будівлях столиці, яких сталося вже десятки, не була кваліфікована, як підпал. У правоохоронців щось не те з очима?
2018 рік — рік охорони культурної спадщини в Україні — розпочався в столиці з резонансної пожежі. 20 січня на вулиці Богдана Хмельницького, 12-14 палала пам’ятка історії, архітектури та містобудування, занесена до державного реєстру нерухомих пам’яток – будинок-садиба купчихи Вольфсон 1883 року. В результаті повністю вигоріли два верхніх поверхи. Це той горезвісний будинок, в якому внаслідок протиправних будівельних робіт його нинішніхвласників в лютому 2016 року обвалилися перекриття та поховали під своїми завалами двох людей. Правоохоронці ж досі не знайшли винних у тій трагедії, і розводять руками щодо можливих причин нинішнього “чепе” (чиновники тепер сперечаються, хто з них має ініціювати повернення споруди у власність держави). Як і в усіх інших аналогічних випадках, коли дивним чином займаються і вигорають старовинні будиночки в історичній частині міста, хтось (чи щось) заважає правоохоронцям побачити очевидне. А саме – просту і дієву схему звільнення охоронної території під новітню забудову. Укрінформ приєднався до громадських активістів, які особисто поставили це питання прокурорам, покликаним контролювати законність у місті. Відповідь вразила своєю безпосередністю: ”Ми не в курсі, то не наші “єноти”. І як вам це подобається, кияни?
Горіли в столиці хати, палали…
Київська місцева прокуратура №10, до якої група активістів разом журналістами завітала на прийом, навіть у себе під носом не бачить злочинної цілеспрямованої руйнації історичної спадщини Києва, яка набрала масового характеру. Поруч із прокуратурою за адресою вулиця Січових стрільців (Артема), 91 після руйнівної пожежі 2015-го року досі бовваніє розхристаними вікнами особняк авторства архітектора Іпполіта Ніколаєва, 1902 року – колишній поліцейський осередок, до речі.
Його нежиле приміщення зайнялося так само раптово, як Центральний гастроном на Хрещатику (готель “Кане”), прибутковий будинок XIX століття чернігівського купця Вертипороха на вулиці Межигірській, 33/19 (обидва горіли у 2017-му). Мереживний будинок Брадтмана по вул. Б.Хмельницького, 10 пережив аж 4 (!) пожежі (останню у 2015 році), а його “сусід” – за номером 12-14 по тій же вулиці, прибутковий будинок XIX ст. купчихи Вольфсон взагалі виявився “проклятим”. У 2016 році він через незаконні будівельні роботи спочатку обвалився, поховавши під завалами двох людей, а вже за пару років (звісно, за дивним збігом обставин) спалахнув. Просто містика! (Чиновники тепер сперечаються, хто з них має ініціювати повернення споруди у власність держави).
Лише за останні роки дивним чином встигли “згоріти” кінотеатри “Жовтень”, “Кінопанорама”, та багато інших об’єктів старовини. Чого лише варте знищення улюбленого всіма киянами “Будинку з ромашками” на вулиці Златоустівській, 35, який спочатку підпалили, а потім позбавили охоронного статусу, після чого миттєво знесли.
За словами громадської активістки, екс-депутата міськради Олени Терещенко, упродовж останніх років йде справжнє “полювання” на унікальні будинки в історичному центрі столиці України. У більшості випадків бізнесмени діють за стандартною схемою: спочатку намагаються оформити право користування будинком (оренда, купівля, створення фіктивного ОСББ тощо), а потім заволодіти землею. Після цього доводять пам’ятку до аварійного стану, позбавляють її охоронного статусу, зносять та забудовують на власний розсуд. Іноді йдуть за “спрощеною процедурою”: або підпал з подальшим знесенням, або так звана “реконструкція”, коли від історичного будинку фактично нічого не залишається.
Столичні прокурори – про навмисні підпали історичного Києва: не чули, не бачили, не знаємо
Щодо кожного з таких об’єктів активісти зверталися з відповідними заявами до правоохоронних органів з вимогою притягнути недобросовісних власників до кримінальної відповідальності за ст.298 ККУ, а також до київської влади – негайно розпочати процедуру відчуження будинків до комунальної власності та їх негайного порятунку. Вдалося порушити лише кілька кримінальних справ, які належним чином не розслідуються.
Власне, запитанням “Чому не розслідуються?” громадськість на чолі з Оленою Терещенко і приперла до стінки заступника прокурора Шевченківського району Вадима Кучера.
Той не знайшовся, що відповісти і поводився як школяр, лепечучи щось про кримінальні провадження, які десь там “наверху”, і що інформацією про хід розслідування він не володіє (і це говорить людина, яка покликана здійснювати процесуальний нагляд за розслідуванням).
“Керівник прокуратури Роман Гавриш як завжди від нас сховався. Нам спочатку повідомили, що він у відпустці, потім – на лікарняному, потім – на роботі, але не у приміщенні прокуратури. Розмовляти довелося з заступником, який виявив повну бездіяльність за результатами наших попередніх звернень та пікетів. Так, будинок по вул. Богдана Хмельницького, 12-14 поховав під уламками двох людей, а справа й досі не розслідувана. Винні не покарані, і службова перевірка бездіяльності слідчих, ініційована прокуратурою, не ведеться”, – резюмувала “громадські слухання” в міській прокуратурі №10 їх ініціаторка Олена Терещенко. В результаті сторони все ж домовилися про публічний звіт прокуратури по ситуації на Хмельницького, 12-14 та іншим зруйнованим об‘єктам культурної спадщини орієнтовно 14 лютого цього року.
Охоронний договір не врятує, коли є чиновницька халатність
Власне, бездіяльність прокуратури і міської влади демонструє злочинцям їх повну безкарність і спонукає до нових “звершень”. Після останньої пожежі глибоко стурбований Мінкульт таки “розродився” офіційним зверненням до київського міського голови як керівника місцевого органу охорони культурної спадщини із закликом здійснити обстеження всіх пам’яток на території Києва та вжити належних заходів задля їх збереження. Зокрема застосувати визначені чинним законодавством заходи впливу (* див. докладніше “Пам’ятка…”) до тих власників, користувачів, які допускають неналежне утримання пам’яток, що загрожує їх знищенням.
Власники чи орендарі будівель пам’яток архітектури зазвичай відмовляються від підписання договору з Департаментом культури КМДА, який би гарантував належне утримання цих будівель. Натомість чиновники недостатньо наполягають на підписанні договорів. Вбачаю в цьому халатне ставлення до виконання обов’язків працівниками Департаменту культури КМДА. Вони повинні у судовому порядку добиватись підписання охоронних договорів з власниками чи орендарями пам’яток культурної спадщини. Навіть після підписання охоронного договору, в окремих випадках, Департамент не спроможний на якісний контроль за виконанням рішення. У далекому 2008 році суд зобов’язав власника будинку ХІХ століття, який належав свого часу чернігівському купцю Вертипороху, вулиця Межигірська 33/19, підписати такий охоронний договір, проте підписання досі не відбулося, а від будинку вже майже нічого не лишилося.
Тож час ставити ультиматум усім власникам пам‘яток архітектури: або негайне підписання охоронного договору з фінансовими гарантіями збереження, або повернення у державну власність (наразі нема закону, який би дозволяв повертати будинки у комунальну власність). Після цього – пошук нового власника. Відповідального. Такий проект рішення вже розробляють юристи київської “Самопомочі”. Маємо закладати нові інституційні правила і максимально точно контролювати їх виконання у відповідності до сенсу правил та рішень. Виклик, який існує на сьогоднішній день перед політичними силами і громадою – це зламати традицію, що існувала багато років.
Оксана Поліщук, Київ
* Пам’ятка для власників та користувачів, об’єктів, визнаних культурною спадщиною (витяг із Закону України «Про охорону культурної спадщини»).
Власник / користувач зобов’язані:
– утримувати пам’ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до Закону та охоронного договору.
– у разі виникнення загрози для збереженості пам’ятки негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам’ятка.
– у разі, коли пам’ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення привести цю пам’ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
– якщо власник пам’ятки не вживе заходів щодо її збереження, зокрема у зв’язку з неможливістю створення необхідних для цього умов, суд за позовом відповідного органу охорони культурної спадщини може постановити рішення про її викуп у власність держави. Викуп може бути пред’явлено без попередження.
