Сумний, а за наслідками – трагічний – український досвід президентських виборчих кампаній: змагаються не ідеї, світоглядні цінності чи бодай програми, а гроші олігархів, адмінресурс влади і таланти рекламників. Майнула думка: то, може, замість таких “виборів” простіше і чесніше оголосити публічний конкурс на посаду Президента і…віддати її тому, хто заплатить найбільше? Хоч бюджет поповниться…
Та якщо всерйоз, то до початку президентської кампанії, що офіційно стартує 31 грудня 2018 року, ще досить часу, аби провести серйозну суспільну дискусію стосовно місії, стратегії, програми та команди майбутнього Президента.
Вважаю, що українським владцям – і діючим, і прагнучим – варто нарешті відійти від традиційних передвиборчих накопичення ресурсів та підкилимних перемовин і наочним прикладом показати, як вони працюють і збираються працювати для України та її народу. До цього їх може спонукати суспільний намір визначати особу кандидата як похідну від визначення місії, стратегії, програми, команди майбутнього кандидата. Саме це, власне, й передбачає наша концепція “Український Президент -2019”.
Вважаю, що місія українського Президента повинна базуватися на українських світоглядних цінностях, які він сповідує, втілює і пропагує. Його кандидатуру не повинні “просувати” жодні іноземні політично-фінансові кола чи бізнес-угруповання. Президент України повинен обиратися в Україні, а не у Вашингтоні, Брюсселі, Москві чи деінде.
Програма повинна ґрунтуватися на ідеї творення конкурентної національної економіки, яка спирається на малий і середній бізнес. Олігархічний і сировинний типи економіки мають залишитися в минулому. Команда не лише має бути презентована під час виборчої кампанії, а й повинна публічно вести кампанію пліч-о-пліч зі своїм кандидатом. І не тільки на рівні столиці, а в найдальших куточках країни, бо як працювати Президентові, якщо “на місцях” немає на кого спиратися?
Дуже важливо, що визначення місії, стратегії, програми та команди має передувати визначенню безпосередньо особи кандидата.
А першим серйозним тестом на відповідність такому баченню має стати готовність кандидата взяти на себе зобов’язання перебувати на посаді не більше одного терміну. Так, справді – Конституція України передбачає два терміни. І кожен із президентів під час першого терміну займався перерозподілом майна, концентрацією інформаційних та адміністративних ресурсів, щоб обратися на другий термін. Тобто перший термін президенства витрачався на те, щоб залишитись при владі на другий.
Переконаний, що треба не готуватися до того, аби будь-якою ціною залишитись при посаді, а з першого дня працювати для України. Щоб показати результат, п’яти років цілком достатньо.
Якщо програма кандидата міститиме також і п’ятирічний термін перебування на посаді, це принципово змінить підхід до вибору команди та розробки стратегії.
Наша альтернатива: обрання Стратегії розвитку країни, формування програми “План дій для України”, визначення професійної, порядної й патріотичної команди під ці стратегію і програму. І лише тоді – добір, або, якщо хочете, наймання кадидата на посаду Президента. Бо важливіше, як Президент працюватиме для України та як обмежити Президента, а не хто буде Президентом!
Тож годі сподіватися на вождів і месій: маємо спиратися на наші національні цінності, власні економіку та армію і – на самих себе.
Микола Томенко
https://www.obozrevatel.com/ukr/politics/yak-obirati-ukrainskogo-prezidenta.htm
