Кримські татари зазнали геноциду, продовженого в часі. Навіть після указу Президії Верховної Ради СРСР від 1967 року, що знімав огульні звинувачення у співпраці з німецькими загарбниками, вони піддавалися повторним депортаціям.Про це в п’ятницю в Укрінформі в ході круглого столу “Розслідування депортації кримськотатарського народу 1944 роки: проблеми і перспектива” заявила історик Гульнара Бекірова.
Зокрема, вона наполягає, що кримські татари зазнали геноциду, продовженого в часі, бо вони залишалися в місцях вигнання і в 1967 році – після так званої реабілітації. “Про це знають не з чуток представники Запорізької області, Херсонської області”, – додала Бекірова.
Саме у цих українських регіонах, за словами історика, сьогодні існують “анклави кримських татар, що утворилися завдяки повторним депортаціям з Криму”.
Як уточнила Бекірова, кримські татари, “які прагнули жити в Криму, опинилися в сусідніх регіонах, і таким чином змогли, що називається, зачепитися за свою батьківщину”.
Сьогоднішні реалії в Криму, зазначила історик, свідоцтво того, що після 1783 року – дати першої анексії Криму Росією, “кримськотатарська історія розвивається за негативною для кримських татар траєкторією”.
“Сьогодні в Криму відбувається знищення кримськотатарського народу. Ми другу добу нічого не знаємо про одного з кращих представників нашого народу – Ресуле Веліляєва, у будинку якого учора проходив обшук. Дуже погані прогнози щодо його долі. Це людина, яка підтримувала кримськотатарську культуру. На жаль, усі ці процеси в Криму – один з наслідків безперервності кримськотатарської історії, яка розвивається за дуже негативною для кримських татар траєкторією, починаючи з 1783 року”.
18 травня 1944 року за указом Сталіна з Криму у віддалені регіони СРСР – від північного Приуралля до республік Середньої Азії – було депортовано 191 044 кримських татар. Внаслідок депортації та перших років життя в засланні понад 46% народу загинуло.
