20 квітня дружина міністра інфраструктури Володимира Омеляна “випадково” народила в Сполучених Штатах. Була у відрядженні й не змогла повернутися на батьківщину до пологів, стверджує міністр. Та в це мало хто вірить. Тим більше, три роки тому їхня попередня дитина з’явилася на світ також у Нью-Йорку.
Надто очевидно наші чиновники й політики не бажають мати справу з вітчизняними державними інституціями, та й з усім українським загалом. Звичайно, якщо тільки не йдеться про заробляння на Україні великих грошей.
Набуте “важкою працею” вони тримають в американських та європейських банкнотах, переважно готівкою — бо не вірять у стабільність гривні й не довіряють вітчизняній банківській системі. У того ж Володимира Омеляна та його дружини за 2017 рік сукупно задекларовано майже 200 тисяч готівкових доларів і євро.
Своїх дітей можновладці відправляють навчатися в зарубіжні дорогі університети. Як-от президент Порошенко, прем’єр Гройсман, один із лідерів “Народного фронту” Максим Бурбак — в Англію. Президентський друг і бізнес-партнер Ігор Кононенко — у Швейцарію, ватажок президентської фракції Артур Герасимов — у Канаду. Важко знайти когось із вищих можновладців, чиї діти навчалися б удома. Очевидно, вважають українську освіту вбогою для їхнього високого статусу.
Вони не їдуть відпочивати на чорноморське узбережжя або на Шацькі озера. Президент із родиною прямує на Мальдіви, витрачаючи там шалені кошти. Його кум, генпрокурор Юрій Луценко, “скромно” вдовольняється Сейшельськими островами. Для них непрестижно й некомфортно розслаблятися в “улюбленій” Україні.
Так само поводяться десятки й сотні нижчих чиновників, суддів, прокурорів. А також політиків, причому й опозиційних. Та ж формально злиденна Юлія Тимошенко або “захисник бідних” Олег Ляшко з мільйонами в декларації і чимало інших. Тобто вся так звана еліта, переважна більшість якої вже багато років так чи інакше впливає на стан України.
Цих людей українці найняли працювати на благо суспільства, покращувати країну й життя в ній. Вони відповідальні за стан доріг, забезпечення прав, стабільність банківської системи та гривні, якість освіти й медицини, безпеку на вулицях, екологію та інше. Однак самі можновладці панічно бояться плодів свого урядування й діяльності, зводять до мінімуму контакти з українською реальністю.
Саме прагнення жити в іншому світі, а не пафосні промови чи зрежисовані телеефіри зі зручними запитаннями, є найкращим показником ефективності їхньої роботи. Власною оцінкою своїх державницьких і професійних талантів та результатів. І демонстрацією ставлення до тих, хто їх найняв.
Вони без докорів сумління ведуть розкішне життя, незважаючи на війну та щоденні жертви на ній, дедалі скрутнішу ситуацію для простих громадян.
Зрозуміло, що можуть дозволити собі все. Однак насамперед люди на високих державних посадах, політики всіх мастей мали б принаймні виявляти солідарність зі своїм народом. Показувати у важкі часи приклад довіри до українських лікарень, вузів, курортів, державних інституцій. Хоча б трохи жити одним життям зі співвітчизниками.
До всього зараз ця “еліта” веде велику війну — не на Донбасі з російськими окупантами, а за збереження корупційної годівниці. Руйнує через це стосунки із західними союзниками, відгавкується від шокуючих журналістських розслідувань, переслідує активістів.
Бо хоче й далі подорожувати на Мальдіви й Сейшели, навчати дітей в Англії та Швейцарії, лікуватися в Німеччині, скуповувати нерухомість в Іспанії. Заробляти на українцях — але витрачати там, де життя більш комфортне та спокійне.
А тут вони за першої ж нагоди вдягнуть вишиванки і покладуть руку на серце, коли лунатиме гімн України. Насправді, чужої для них держави.
https://gazeta.ua/articles/politics-newspaper/_cya-vlada-i-cya-opoziciya-mayut-piti/834001
