Нещодавно ми писали про події у Національній бібліотеці України імені В.Вернадського НАН України, коли легітимно обраного генерального директора «загубили дорогою», цинічно проігнорувавши волевиявлення колективу.
Ні сіло ні впало з’явилося рішення про повторні вибори очільника головної української книгозбірні з відтермінуванням їхнього проведення на півроку.
25 квітня обуреним зборам колективу на той час діючий очільник НБУВ причиною такого рішення назвав… «фальшування» виборів. Колектив миритися з самочинством і маніпуляціями відмовився, до всіх можливих інстанцій полинули відповідні звернення.
Як виявилося, наступного дня після зборів, тобто 26 квітня, тоді ще генеральний директор НБУВ В.І.Попик подав заяву про звільнення. А вже 27 квітня розпорядженням Президії Академії наук України (за підписами президента НАН України Б.Є.Патона та Головного ученого секретаря В.Л.Богданова) — В.І.Попика, згідно з його заявою, було звільнено з посади генерального директора НБУВ і переведено на посаду директора Інституту біографічних досліджень цієї ж таки бібліотеки.
З 28 квітня, цим самим розпорядженням, в.о.генерального директора Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського – терміном на шість місяців — була призначена Любов Андріївна Дубровіна.
Л.А.Дубровіна – директор Інституту рукопису НБУВ, доктор історичних наук, член-кореспондент НАНУ, авторитетний науковець – до неї особисто у колективу бібліотеки немає жодних претензій.
Проте запитання викликає самий факт цієї «рокіровки». Адже в такий спосіб знівельовано результат виборів гендиректора. Просто кажучи, від законного колективного волевиявлення «відмахнулись», як від прикрого казуса, що трапився, слід розуміти, з причини «недогляду». Так і вчувається відоме за радянських часів начальственне: «Куда ви смотрєлі?! Оні тут у вас совсєм распустілісь!!»…
Тим часом, наскільки нам відомо, колектив має намір надалі відстоювати – насамперед у юридичній площині — визнання результатів виборів О.Сербіна генеральним директором головної бібліотеки країни. Тобто, свої громадянське право на вільний вибір і людську гідність.
Насамкінець варто зазначити, що практика ігнорування права на вільний вибір стає у різного штибу начальників дедалі популярнішою. Якщо начальству не до вподоби обрана персона чи воно має щодо цього іншу візію – дедалі частіше стає можливим «чхати» (даруйте, вислів не зовсім комільфо, та інакше сказати важко) на це право. Недавній приклад – крутійство довкола визначення кандидатури генерального директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника…
І вже зовсім насамкінець: призначення виконувачів обов’язків (і то на всіх рівнях) у нашій країні невідворотньо перетворюється з винятку — на загальне правило. Кому і з якого дива комфортно «рости і діяти» в атмосфері загальної безвідповідальності — ви знаєте.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
