Росія робить спробу приховати минуле та зробити історію СРСР менш трагічною, ніж вона була. Для цього знищує документи в’язнів ГУЛАГу.
Таке припущення зробив у розмові зGazeta.ua представник Міжнародного історико-просвітницького, правозахисного і благодійного товариства “Меморіал” Нікіта Петров.
Він прибув до Києва з Росії задля участі в зустрічі “Рецидиви несвободи. Зміни російської політики пам’яті” 12 червня. Її організовували Центр Досліджень Визвольного Руху та Київський центр УКУ.
Знищення облікових карток буде мати катастрофічне значення для України та інших пострадянських країн з точки зору вивчення долі колишніх в’язнів, вважає експерт. Частина інформація про тих, хто відбував покарання у системі ГУЛАГу є у базі “Меморіалу”. Матеріали кримінальних проваджень містяться у головному держархіві МВС у Москві. Але вони не є повними. Облікова картка ув’язненого містить унікальну інформацію про його переміщення між таборами та в самому таборі, дані про інші події, які відбувалися після винесення вироку.
Знищення облікових карток буде мати катастрофічне значення для України та інших пострадянських країн
Картки українських в’язнів знаходяться в тих регіонах, де люди відбували свій термін. До України їх не передавали. Існує принцип неподільності фонда, пояснює Нікіта Петров. Документи мають зберігатися там, де їх склали. Також це спрощує пошук інформації про ув’язнених.
Наразі є інформація про знищення карток лише у Магаданській області Росії.
“Важко сказати, на скільки цей кричущий приклад здобув поширення. Зараз в Росії в цьому розбираються історики і комісія з прав людини. Те що відбувається — це жахливо. Це рецидив чиновницького латентного сталінізму. Спроба якимось чином зробити історію менш трагічною, ніж вона була”, – каже експерт.
Ми маємо справу з самодостатньою системою, яка суспільство в останню чергу поставить до відома
“В Україні також були табори і виправні колонії. І були точно такі ж картки. І я сподіваюся, що вони досі зберігаються. До 1991-го принципової відмінності бути не могло. Після 1991 року відмінність полягає у тому, що в Росії архіви значно менш доступні, ніж в Україні. І громадський контроль в Росії хоч і є, але він обмежений у своїх можливостях. – пояснює представник “Меморіалу”. – Ми маємо справу не з прозорою системою, яка звітує перед суспільством. Ми маємо справу з самодостатньою системою, яка суспільство в останню чергу поставить до відома, про свої вигадки. Вони навіть цей спільний наказ 2014 року не обнародували. Люди, які оскаржують це рішення, його не бачили”.
Знищення документації ув’язнених не мало торкатися архівних історичних документів, переконаний експерт. Воно мало стосуватися поточної ситуації. Чому почали знищувати картки в’язнів ГУЛАГу – поки невідомо.
“У МВС переконують що вони цього не робили. Але у нас є конкретна відповідь на конкретний запит. Це означає, що відомство намагається зробити картину кращою, ніж вона є насправді”, – каже Нікіта Петров
Облікові картки колишніх в’язнів, які досягли 80-річного віку, знищують в РФ відповідно до міжвідомчого наказу від 12 лютого 2014-го. Його підписали голови російських МВС, Мін’юсту, Міноборони, ФСБ та інших служб. Про це дізнався російський дослідник Сергій Прудковський. Розшукував інформацію про одного з репресованих селян. Відправив запит до УМВС Магаданської області. Йому відповіли, що картку знищили.
— Якщо в’язень помирав або гинув у таборі, його особову справу передавали на безстрокове зберігання. Якщо людину звільняли, справу знищували, але складали архівну картку. Там вказували прізвище, ім’я, по батькові, рік і місце народження, пересування в’язня між таборами і табірними пунктами, а також дату звільнення, — пояснює директор Музею історії ГУЛАГу 35-річний Роман Романов.
