Збільшення кількості членів ЦВК до 16 виглядає начебто вирішенням кризової ситуації, яка виникла у ВР минулого тижня. Проте не факт, що депутати проголосують за це
За джерелами Depo.ua, до парламенту внесуть законопроект про те, що може бути 16-ть членів ЦВК з вирішальним голосом у голови. Голосувати за такий варіант мають у вівторок, у середу закон нібито надрукують в офіційній газеті “Урядовий кур’єр”. А в четвер призначать усіх членів Центрвиборчкому.
Такий варіант виходу із патової ситуації, яка створилася в парламенті через демарш фракції “Блоку Петра Порошенка”, незадоволеної небажанням колег підтримати законопроект про оновлення складу Центрвиборчком, виглядає привабливо: по-перше, усі фракції зможуть отримати своїх представників, що зніме претензії щодо значної квоти від БПП, по-друге, дійсно можна буде нарешті закрити конфліктну для парламенту тему, яку затягнули до непристойності.
Як казав класик: Верховна Рада може все, і це буде не перший випадок, коли заради злагоди прийматимуть чудернацькі закони. Чому чудернацькі? Тому що в разі підтримки такого варіанту, епіцентр конфлікту зміститься з парламенту до Центрвиборчкому, обрання голови якого вже нові члени комісії можуть перетворити на Санта Барбару. Чисельно в ЦВК переважатимуть представники коаліції, але і в БПП, і в “Народного фронту” є свої кандидати на посаду голови. Раніше називалися прізвища Світлани Кустової і Наталії Бернацької. Не виключені й інші фігури. Враховуючи серйозну фронду “фронтовиків” у питанні про склад ЦВК і вагу посади голови, їх апетити можуть не обмежитися посадою заступника очільника комісії. Так само не факт, що інші підтримають провладні креатури. Тобто, усередині Центрвиборчкому закладається конфліктність. Що сіятиме сумніви у здатності цього органу працювати командно.
З іншого боку, Банкова за умов реалізації “сценарію 16-ти”, досягає свого, провівши всіх своїх кандидатів. Наразі, здається, що задля цього цей сценарій і придуманий. Якщо своїх людей у складі комісії отримає “Опоблок”, він дасть голоси за законопроект. Враховуючи вище названі ризики, такий хід подій має теоретично задовольнити “Батьківщину” та інші фракції, адже практично від кожної з них будуть кандидати в президенти, традиційно для України вони заявлять про фальсифікації (особливо, якщо розриви між кандидатами будуть незначними) і політично фрагментована ЦВК через пріоритет квотного принципу над фаховим при формуванні комісії, може затягнути зі встановленням результатів виборів до закінчення всіх судових розбірок. Тобто, є загроза навіть по першому туру голосування.
Проте опозиційні фракції точно не влаштовує пункт про вирішальний голос голови. Саме він може стати на перепоні реалізації “сценарію 16-ти”. То ж варто зрозуміти, як розвиватимуть події в разі, коли голосів таки забракне.
Варіант перший – новий демарш БПП і антипорошенківська коаліція, яка ситуативно створилася минулого тижня, продовжить приймати дрібні законопроекти, проте враховуючи різновекторність політичних сил, які до неї входять, жоден суттєвий закон прийнятий не буде. Фактично це буде параліч законодавчих зборів. При цьому фракції далі торгуватимуться з Банковою, силуючи її зменшити квоту пропрезидентської партії в ЦВК і вимагаючи нового подання президента. В такому стані Верховна Рада піде на канікули, а вже восени спробують до чогось домовитися. Голосів для закриття сесії у спікера Андрія Парубія вистачить.
Проте такий розвиток подій не означає, що і у вересні доторгуються. Тоді залишається високою ймовірність, що принаймні підсумки президентської компанії встановлюватимуть напівлегітимні Михайло Охендовський і компанія. А це означає, що обраний президент у громадській думці буде таким само напівлегітимним.
Варіант другий – розпуск парламенту і перевибори взимку. Він можливий лише за умови виходу із коаліції “Блоку Петра Порошенка” і після цього неможливості формування нової коаліції. Те, що “Народний фронт” сформую коаліцію з екс-“регіоналами” – з області фантастики, а для коаліції з “Батьківщиною”, “Самопоміччю” і “радикалами” просто не вистачить штиків. Існує нюанс – розкол у фракції БПП і персональне входження до нової коаліції кількох десятків депутатів пропрезидентської фракції. Теоретично це можливо, адже є депутати, невдоволені своїм статусом. Проте така коаліція, яку можна назвати “на зло Порошенку”, має запропонувати свого прем’єра. І ось тут ключова проблема: або це буде технічна фігура, до весняних виборів, або теоретичні коаліціанти мають присягнути Юлії Тимошенко. І, таким чином, відкрити їх шлях до президентства. Неважко здогадатися, що фракція Андрія Садового й Олега Ляшка під це не підпишуться. Та й у “фронтовиків” образи на Тимошенко дуже суттєві. Технічний прем’єр також сумнівний. Бо такого політичного самогубцю ще потрібно знайти.
З огляду на вище сказане, можна прогнозувати, що навіть якщо антипорошенківська коаліція сформується, то проіснує вона до моменту обрання прем’єра. Таким чином, після усіх формальностей, Порошенко отримає право розпустити парламент і відправити депутатів на перевибори. І ось тут найцікавіше, хто в такому разі виграє.
Штаби кандидатів у президенти зараз активно розгортаються, проте під вибори президента, під парламентські вибори придумувати ідеології і технологічні фішки доведеться з коліс. З креативом у переважної більшості політичних гравців сутужно, тому виборцям доведеться вибирати між популістами, які гучніше кричатимуть про свою опозиційність. Результат такого вибору стане катастрофою для держави.
Порошенко може не скористатися своїм правом і не розпустити Раду. В такому випадку він психологічно виграє, адже винним у політичній кризі буде парламент. І на цьому потенційно можна вибудувати свою передвиборчу кампанію. Проте є одне суттєве “але”: причина, через яку виникла криза.
Коли Віктор Ющенко розпускав Раду, у нього спочатку не було юридичних підстав, проте були моральні – коаліція у ВР створилася у, на той момент, не правовий спосіб за рахунок перетягування “регіоналами” на свій бік “тушок” – тому у суспільній свідомості Ющенкові дії підтримувалися. Небажання однієї частини парламенту погодитися на склад ЦВК, запропонований іншою частиною – для 99% українців не причина, аби йти на перевибори. Причиною могла б, приміром, стати відмова Ради підтримати президентські зміни до Конституції щодо зовнішньополітичного курсу. У такому випадку БПП міг гучно грюкнути дверима і це сприйнялося б значною частиною суспільства. А сварка за квоти в ЦВК незрозуміла виборцям, це проблема, яка стосується дуже незначного прошарку політичного класу.
То ж, як бачимо, жоден із варіантів поглиблення парламентської кризи не є виграшним для його учасників. А це означає, що слід домовлятися, інакше буде як у футболі, коли команди дограють до післяматчевих пенальті – одна з них все ж перемагає, але до наступної гри приходить фізично і психологічно вичавленою. У більшості випадків стаючи легкою здобиччю суперників, які витратили для перемоги менше зусиль.
