В соцмережах б’ють тривогу: в Україні (поки що на місцевому рівні) лізуть із якихось глухих закутів привиди радянської психіатрії та телефонного права.
За повідомленням у Фейсбуці, у мешканки Шевченківського району в поліклініці «ненав’язливо» поцікавилися: чи правда, що вона часто «скаржиться». У процесі спілкування виявилось, що до поліклініки надійшли списки мешканців (з адресами, телефонами!) із статистикою щодо їх звернень у комунальні служби. Наголос робився на тому, що у людей можуть бути «проблеми» (зокрема, розлади психіки).
Активісти спробували провести власне розслідування і виявили, що Ці списки мешканців неофіційним листом (але в усному наказовому порядку) надіслали з міської адміністрації в Центр медичної допомоги Шевченківського району.
У таких випадках завжди хочеться вигукнути: автора! Хто автор цієї «чудової» ідеї, від якої смердить радянщиною, КДБ-шним вихованням та чиновницькою дебільністю? Ось вам і декомунізація. А в реальності, як казав професор Преображенський: «Розруха не у клозетах, а в головах». Можна сидіти у своєму кріслі і підписувати папери щодо перейменування вулиць, але внутрішнє ВОНО все одно в якийсь момент полізе зсередини.
У наявності маємо ще й не тільки «піклування» про психічне здоров’я «занадто активних» громадян, але й порушення Закону «Про захист персональних даних». Насторожує й те, що не тільки абстрактний Хтось порушив Закон. Але ж маємо у наявності і виконавців. Людей, яких не засмутила ані незаконність дій, ані відсутність офіційного наказу. Типове «телефонне право».
І я цілком розумію, що відшукати «крайніх» зараз буде неможливо: підпису немає, вихідних даних немає. Але суть не в цьому. Якщо ми прагнемо жити у нормальній країні мовчати про такі речі неможливо. Навіть не просто неможливо – неприпустимо. Інакше ми не помітимо, як вони стануть нормою.
Павло Аніськович
