43-річний Ростислав Держипільський став лауреатом Шевченківської премії в номінації “Театральне мистецтво”. Він директор-художній керівник Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. Івана Франка.
— На початку року отримали статус національного, — розповідає театрознавець Ганна Веселовська, 56 років.
— Раніше Держипільського номінували на Шевченківську премію за вистави “Солодка Даруся” та “Нація” за творами Марії Матіос. Цього разу Комітет нарешті присудив йому нагороду. Думаю, на це спонукав передусім “Гамлет” — цікавий й експериментальний спектакль.
Текст Шекспіра в Держипільського стає приводом говорити про сьогоднішнє українське суспільство. Гамлет у нього — воїн, який узявся наводити лад у країні. Йому не вдається це зробити — фінал трагічний, як і у класичному творі. Але цей герой — мужня і рішуча людина, яка готова на все заради порятунку Вітчизни.
Окрім “Гамлета”, я також виокремлюю “Енеїду”, як одну з найкращих робіт Держипільського. Це режисерська інтерпретація твору Івана Котляревського. Парубок моторний Еней дорослішає у процесі подій. Це метафора нас українців, які з дітей поступово перетворюються на дорослих. Стають свідомою нацією.
Усі ці смисли подаються в ігровій формі. Герої постійно танцюють.
Ростислав Держипільський відчуває сучасність і вміє з ємкістю вкладати її в театральну форму.
Також серед постановок Ростислава Держипільського Шевченківський комітет відзначив арт-проект “Оскар і Рожева Пані” за романом Еріка-Еммануеля Шмітта, притчу-ораторію “Вона — Земля” за збіркою новел Василя Стефаника.
Шевченківку в номінації “Кіномистецтво” отримав 37-річний Роман Бондарчук за фільм “Вулкан”. Режисер був єдиним претендентом на нагороду у третьому турі голосування.
— Роман Бондарчук раніше знімав короткометражки та документалістику. “Вулкан” — його перший повнометражний художній фільм, — розповідає кінокритик Юрій Самусенко, 28 років.
Киянин Лукас працює перекладачем у столичному офісі ОБСЄ. З делегацією місії вирушає на кордон із Кримом. Їхнє авто ламається біля міста Берислав на Херсонщині. Доки Лукас шукає допомогу, авто з його колегами зникає. На дзвінки не відповідають, за сюжетом.
— Що з ними трапилося, так і залишається загадкою, — продовжує Самусенко. — Лукасу прихисток дає місцева родина. Киянин намагається зрозуміти життя в цьому місті.
Лукаса сприймають як чужинця, бо він ніколи не жив у Бериславі. А коли називає своє ім’я, то взагалі здається місцевим жителям іноземцем. На вечірці він губить піджак із паспортом, грошима й телефоном. Не лише втрачає свої речі, а й поступово асимілюється.
Крім головних ролей у картині здебільшого грають непрофесійні актори. Знімалися реальні жителі Берислава. Поряд окуповані Крим і Донбас, але не хочуть кудись тікати з рідної землі.
“Вулкан” — це документальна картина в художній формі. Показує регіон України, який рідко бачимо не лише в кіно, а й у телевізійних новинах.
За аудіозаписи творів українських композиторів до Фонду Українського радіо, концертні програми 2013–2018 років Шевченківську премію в номінації “Музичне мистецтво” отримав диригент Володимир Шейко, 57 років.
На початку 1990-х створив перший недержавний симфонічний оркестр “Україна”. Працював головним диригентом київської оперети.
— В оркестр Українського радіо прийшов 2005-го, — розповідає Володимир Шейко. — Колектив перебував у слабкому стані, хоча колись був першим у країні. Я не шукав цієї посади. Запросили, знаючи мою попередню діяльність.
Для суспільного розголосу оркестр має багато концертувати. В студії виконавці відрізані від публіки.
Я прийшов до директора столичної філармонії Дмитра Остапенка і сказав, що хотіли би грати в них щомісяця. Він відповів: “Якщо до вас перші два рази прийдуть люди, тоді поговоримо”.
Зіграли твір Моцарта, який ніколи не виконували в Україні. Потім дали джазовий концерт. На обох був аншлаг.
Серед моїх творчих уподобань є масштабні кантатно-ораторіальні та симфонічні твори національної композиторської школи — “Страсті за Тарасом”, “Панахида за померлими з голоду” Євгена Станковича, “Елегія мовчазного Майдану” Ігоря Щербакова, кантата “Б’ють пороги” Миколи Лисенка.
Україна нічого не вкладає у свій імідж. Це роблять ті, хто запрошує наших музикантів на гастролі — оплачує перельоти й готелі, надає найкращі концертні майданчики.
Оркестр Українського радіо виступав у Китаї, Алжирі, Тунісі, Іспанії, Італії, Португалії, Нідерландах, Бельгії, Румунії, Польщі.
За кордоном нас питають про програму. Хочуть, аби виконували загальносвітову класику — Бетховена, Рахманінова. Але ми намагаємося обов’язково вставити хоча б один твір українського композитора. Вихідці з України генетично талановиті. Навіть російський композитор Сергій Прокоф’єв народився на Донеччині, а Ігор Стравинський походить із давнього козацького роду.
З оркестром Українського радіо я створив циклічні теле- й радіо проекти, що формують нас як освічену націю.
Ідеологічна основа — значущість української культури в загальносвітовому мистецькому просторі.
Наймасштабнішою програмою в рамках проекту “Мистецькі історії” стала “Нова пісенна Шевченкіана”. Аранжував для великого симфонічного оркестру 20 кращих пісень наших рок і поп-виконавців на вірші Кобзаря.
Минулого року лауреати Шевченківської премії отримали по 240 тис. грн. Про цьогорічну суму грошової нагороди має вийти окремий указ Президента України.
Ілля ПРОКОПЕНКО, Іван СТОЛЯРЧУК, Gazeta.UA
