Перед другим туром президентських перегонів політикум та експертне середовище обговорювали перспективи унормування повноважень Президента відповідно до вимог Конституції. Адже вони, повноваження, не зважаючи на те, що Україна де-юре є парламентсько-президентською республікою, – на практиці значно перевищені.
Команда «Рідної країни» ще в червні 2018 року презентувала концепцію «Український Президент – 2019. Як створити парламентсько-президентську республіку за 100 днів». Пропонувалося у цілком реальні терміни, суто законодавчими змінами – без втручання у Конституцію –створити дієву парламентсько-президентську республіку.
Відтоді Парламент напрацював кілька відповідних законопроектів. Тож, за наявності політичної волі, у Верховної Ради теперішнього скликання ще є в запасі сім пленарних тижнів, аби законодавчо закріпити конституційну норму щодо парламентсько-президентської форми державного правління. І, відповідно, змусити майбутнього Президента дотримуватися Конституції та законів України, втілювати власну програму, а Уряд – повноцінно виконувати повноваження вищого органу виконавчої влади.
Що треба зробити парламенту?
1.Ухвалити Закон про внесення змін до статті 80 Конституції України (щодо недоторканності народних депутатів України), проект якого (№ 7203 від 17.10.2017) допрацьовується в комітетах Верховної Ради з 20 вересня 2018 року.
2.Ухвалити Виборчий кодекс України (№3112-1 від 02.10.2015), прийнятий у першому читанні ще 7 листопада 2017 року.
3.Ухвалити Закон «Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні слідчі комісії Верховної Ради України», проект якого (№1098 від 28.11.2014) давно схвалений Комітетом з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України, однак не розглядається Верховною Радою вже понад 4 роки.
4.Ухвалити Закон України «Про Президента України та порядок припинення його повноважень», проект якого також зареєстровано Вреховною Радою (№7248 від 31.10.2017).
Ухвалення останніх двох законів дозволить, в разі необхідності, розпочати процедуру імпічменту Президента, на цей час заблоковану самою ж Верховною Радою.
5.Ухвалити Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо відповідальності за незаконне збагачення» (законопроекти подали до Верховної Ради і сам Президент, і народні депутати).
6. Ухвалити Закон України «Про закони та законодавчу діяльність в Україні», проекти якого в різних варіантах реєструються у Верховній Раді ще з 1997 року. Цей закон є вкрай необхідним. Адже зволікання і Президента України, і спікера парламенту з підписанням прийнятих Верховною Радою законів перетворилося на усталену практику, заледве не норму. Приклад – ситуація з Законом про внесення зміни до Закону України «Про банки та банківську діяльність» щодо гарантування державою вкладів фізичних осіб, коли Президент вніс закон як невідкладний, проте не підписує його мало не 2,5 роки.
7. Ухвалити закон про опозицію та повернути до тексту Регламенту Верховної Ради України главу 12, яка унормовувала діяльність парламентських коаліції та опозиції. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді формує виконавчу владу – Кабінет міністрів – та вносить Президентові кандидатури Прем’єр-міністра і членів Уряду. Отже, в парламентсько-президентській республіці має діяти урядова – а не президентська – парламентська більшість (коаліція). В основі формування урядової більшості (коаліції) є солідарна відповідальність за реалізацію програми діяльності Уряду.
Але від 2010 року порядок формування коаліції, діяльність коаліції та опозиції не регулюються жодним законом.
8. Впорядкувати та привести у відповідність до Конституції України діяльність Адміністрації Президента шляхом ухвалення відповідного закону та внесення положень, які чітко регулюють порядок роботи та повноваження Адміністрації Президента.
9. Внести до законів «Про національне антикорупційне бюро України», «Про державне бюро розслідувань» та «Про державну прикордонну службу України» зміни щодо порядку призначення керівництва НАБУ та ДБР, оскільки до повноважень Президента, за Конституцією, не належить призначення керівників цих органів.
10. Скасувати:
– зміни до закону «Про державну службу», якими кандидатури майбутніх голів місцевих адміністрацій визначає комісія, створена Президентом України;
-зміни до закону «Про державну службу», якими голови місцевих державних адміністрацій, їхні перші заступники та заступники позбавлені статусу державного службовця. Це дасть змогу контролювати їхню діяльність згідно з вимогами Закону «Про державну службу».
Законодавчо унормувати роль Президента у призначенні голів МДА, звівши її до перевірки відповідності кандидатур вимогам законодавства: громадянство; відповідність закону проведення конкурсу Комісією з питань вищого корпусу державної служби.
Ці 10 позицій перетворять Україну на парламентсько-президентську республіку не лише юридично, а й фактично; дадуть змогу контролювати діяльність Президента і змусять його діяти винятково в національних інтересах України.
