Біда у нас як з владою так і з опозицією. Історія з всеукраїнським референдумом тому підтвердження.
Влада тішиться, що тепер референдум навчить їх, невігласів, керувати країною.
Опозиція ж лякає, що тепер референдум розвалить державу.
При цьому критики проведення будь-яких референдумів кажуть про «темний український народ» і «гітлерівську традицію» та досі плутаються у цифрах щодо кількості підписів для проведення акту народного волевиявлення. Одні кажуть, що 5 мільйонів підписів громадян мало, інші, що 3 мільйони – багато.
Насправді ж вимогам проведення Всеукраїнського референдуму за 5 місяців буде 25 років. Саме тоді у 72 статті Конституції від 28 червня 1996 року була записана норма про 3 мільйони підписів і не менш як по 100 тисяч у двох третинах областей. А Закон лише мусив визначати процедуру та спосіб їх збору.
Але найстрашніші не «невігласи» з «анти-демократами», а популісти.
Вони хочуть запитувати у народу все, постійно і одночасно: і про тарифи, і про наркотики пакетом. Натомість, Закон передбачає що, Всеукраїнський референдум можливий лише з одним запитанням.
Ба більше – він не може стосуватися законопроектів з питань податків, бюджету і амністії.
Нагадаю, що для поділу бюджетних коштів громади на одне чи інше будівництво та для позиції мешканців стосовно соціально-економічних, а не політичних питань є місцевий референдум, який досі не узаконено в Україні, а місцеві вожді продовжують радо ділити наші бюджетні кошти як свої, що лежать у їхній кишені!
А ще появилася, м’яко кажучи, неадекватна й оригінальна ідея від тих хто ніби бореться за територіальну цілісність України.
Це ж треба додуматися витратити час і мільярди, щоб ще раз запитати в Українців: чи вони хочуть мати у складі своєї держави всю територію визнану міжнародним співтовариством?!
Вкотре нагадаю про 73 статтю Конституції, яка передбачає, що виключно Всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території. Тобто, територіальне питання може бути винесене лише, коли в теорії стане питання про збільшення території України.
А головна місія цієї статті в іншому:
в тому, що на місцевих референдумах не може розглядатися питання зміни території України, бо виключно на всеукраїнському!
Саме тому й так звані референдуми в Донбасі чи у Криму – незаконні за визначенням.
А тепер про головний висновок:
Всеукраїнський референдум нам потрібний не для моніторингу поточних проблем, а для об‘єднання країни.
Для аналізу ситуації є соціологічні опитування, а для визначення пріоритетів у діяльності місцевої влади є місцеві референдуми.
Тож коли треба обрати між опитуванням громадян за умовно 150 тисяч гривень і референдумом за 2 мільярди – я обираю перше.
Коли треба зупинити корупційну оборудку місцевих вождів – я обираю місцевий референдум.
І лише коли знайдено спільне політичне рішення у 300 голосів Верховної Ради і його варто затвердити на Всеукраїнському референдумі народом, тоді я ЗА такий всеукраїнський референдум.
