Моя попередня стаття «Чорна археологія – гуманітарний ковід України» стала предметом обговорення у колі істориків, археологів та краєзнавців, проте не зацікавила ні Верховну Раду, ні МІністерство культури, ані РНБО.
Певно не знають вони ні про те, що чорна археологія визнана міжнародними документами джерелом тероризму;
ні про те, що музеї Росії постійно поповнюються чорними археологами з України, тому й не поспішають ратифіковувати Нікосійську конвенцію, яка змусить національне законодавство відповідально боротися із цим модним злом щодо пограбування національної культурної спадщини.
Про масштаби цього гуманітарного лиха свідчать численні публікації в Інтернеті, організація відповідних екскурсій, продаж карт і підручників так званих скарбошукачів. (Частину з них публікую у цій статті).
Але найсумніше в цій історії, що чорні копачі не лише не приховують своєї незаконної діяльності, а й хизуються нею. А що? Коли нині серед власників колекцій чорної археології є президенти, міністри і народні депутати, то чому якомусь депутату Броварської ОТГ від ЄС не пропагувати себе як знаменитого скарбошукача у вільний час від проведення сесій в інтересах Конституції та Законів України?!
Тож нині, коли владцям та правоохоронцям не до численних загонів з металошукачами та екскаваторами на території історико-культурних пам’яток, пропоную нашим ЗМІ, науковим інститутам та вишам привернути увагу до цього гуманітарного ковіду України та врешті змусити цю владу захищати національні культурні скарби від грабунку й продажу нашим олігархам чи до Росії та інших країн світу.
