Війна війною, а кілька українських політиків останнім часом жваво взялися за підготовку до президентських виборів. Серед найактивніших був і Віталій Кличко, який у низці закордонних ЗМІ розповів, як він врятував Київ та ледь не єдиний фінансує ЗСУ. Ба більше, на всіх станціях метро (тоді ще не закрили 6 станцій) почалася масова роздача газет із 13 фото героя, який звітував про щасливе життя в Києві і нещасне в Україні.
Аж ось сталася біда із Київським метрополітеном. І попри виправдання щодо непродуманого радянського проекту та поспіху Януковича-Азарова-Попова, для всіх було очевидно й те, що десятирічний хаос при забудові хмарочосами і ТРЦ часів Кличка, теж зіграв не останню роль у історії із закриттям 6 станцій метро. Чого варте лише будівництво Ocean Plaza на ризикованій ділянці поблизу метро та ще на гроші одного із гаманців Путіна російського мільярдера Ротенберга?
І ось в розпал МЕТРОГЕЙТУ у сніжно-морозному ранковому Києві розпочали демонтаж памʼятника Щорса!
Коротко нагадаю історію із Щорсом у Києві.
30 січня 1919 року начальник Першої української радянської дивізії Микола Щорс загинув від кулі агента ГПУ Павла Самуїловича Танхіль-Танхілевича.
Сталін призначив Щорса на роль Героя-мученика і дав вказівку встановити памʼятник у Києві, а Довженку – відзняти фільм.
Гітлер не дав реалізувати цей задум вчасно і памʼятник відкрили аж 30 жовтня 1954 року з нагоди 300-річчя так званої Переяславської ради.
Цікаво також, що в Україні про «знаменитого красного командира» згадали лише в кінці 40-х та дізналися, що «освободитель Києва» від Директорії УНР Симона Петлюри з ініціативи дружини Фруми Хайкіної (Ростової) був похоронений у Самарі (Куйбишеві), де згодом будівники комунізму зрівняли це поховання із землею під час створення парку.
Від 1954 року розпочалася кампанія масового присвоєння імені «красного командира» вулицям, заводам і паркам, щоб створити міф проте, що за радянську Україну «героїчно боролися самі українці», а не окуповувала її терором, голодоморами і репресіями більшовицька Росія Леніна-Сталіна.
В часи Незалежності розпочалися розмови про демонтаж та перенесення памʼятника Щорсу в умовний музей тоталітаризму. Після Революції Гідності громадськість активніше вимагала від влади звільнити центр Києва від сталінського героя, проте команда Віталія Кличка виступала КАТЕГОРИЧНО ПРОТИ. Зокрема, ще влітку 2018 року, Кличко переконував журналістів, що він проти ПЕРЕПИСУВАННЯ історії та зробить все, щоб ЗБЕРЕГТИ «один із найкрасивіших памʼятників у Європі».
Після бомбування та обстрілів Києва російською ордою після 24 лютого 2022 року вимоги очистити Київ від русско-советского міра стали наполегливішими. Тоді команда Кличка заявила, що без рішення Міністерства культури вона не може демонтувати памʼятник.
Тож в листопаді 2022 року з ініціативи Миколи Томенка і Павла Гай-Нижника Експертна Рада з питань подолання наслідків русифікації і тоталітаризму при МКІП ухвалила рішення про необхідність перенесення памʼятника із публічного в музейний простір.
На початку листопада 2023 року вже й МКІП позбавило цей памʼятник статус памʼятки національного значення.
Київська влада ж знову чекала, коли випаде сніг і прогримить скандал МЕТРОГЕЙТУ, щоб одразу ж почати демонтаж Щорса. Більше того, ВПЕРШЕ в історії очищення України від русско-советского міра це дійство транслювали в ПРЯМОМУ ефірі муніципального каналу та висвітлювали десятки ЗМІ, як найважливішу подію сторіччя.
Нагадаю також, що на владні медіа КМДА забирає у киян майже 200 мільйонів гривень на рік.
Отож ми стала свідками, як команда Кличка, яка всі останні роки оберігала Щорса і його коня як зіницю ока, вирішила врешті решт пожертвувати ними, щоб відвернути увагу від МЕТРОГЕЙТУ.
Але, як каже мудрий український народ:
НЕ БУЛО б ЩАСТЯ, та НЕЩАСТЯ ПОМОГЛО!
