Коли Андріївський узвіз стане українським, або Наша мандрівка від ВОЛОДИМИРА Великого і Тараса ШЕВЧЕНКА до Петра САГАЙДАЧНОГО, Івана МАЗЕПИ, Григорія СКОВОРОДИ та Івана ГРИГОРОВИЧА-БАРСЬКОГО.
Традиційно, в рамках своїх лекцій, я проводжу практичні заняття для студентів через історичні мандрівки та відвідування визначних місць культурної та природної спадщини нашої країни.
Нині хочу поділитися своїм досвідом пропагування УКРАЇНСЬКОГО Андріївського узвозу в Києві для зацікавлених посадовців, моїх колег викладачів та вчителів та всіх бажаючих дізнатися більше про історію Києва та України.
Отож стартуємо ми із давнього міста Володимира Великого та його сакрального центру – першої камʼяної церкви Руси-Украіни ДЕСЯТИННОЇ.
Далі відвідуємо вміло відреставровану АНДРІЇВСЬКУ ЦЕРКВУ без дзвонів (щоб, за легендою, не розбурхати море, що під Київськими горами), але з Тарасом Шевченком на картині Павла Бориспольця “Проповідь апостола Андрія”.
Самого ж Тараса Григоровича зустрічаємо біля музею Івана Кавалерідзе, де знаходиться ПЕРШИЙ памʼятник нашому національному БАТЬКОВІ, який за часів Української Держави Павла Скоропадського був встановлено в Ромнах.
(для розуміння значення цієї події, яка відбулася 27 жовтня 1918 року, подаю фото із відкриття памʼятника, де зібралося біля 100 тисяч українців).
Про залишки від памʼятника княгині Ользі та памʼятник Ярославу Мудрому від Івана Кавалерідзе, які зібрано тут, теж окреме слово.
Минаючи Андріївську церкву коротко оповідаю про боротьбу за Українську Автокефальну православну церкву та історію отримання Томосу й звертаю увагу на меморіальну дошку на честь Патріарха Київського і всієї України Мстислава (1898-1993), якого було висвячено на єпископа в каплиці цієї церкви.
Біля будинку 34, розповідаю про відомого новеліста Григора ТЮТЮННИКА, який після цькування радянською тоталітарною машиною покінчив життя самогубством. Тут він жив і працював у 1963-1967 роках.
Біля будинку 22, де мешкав наш визначний композитор Олександр КОШИЦЬ згадаю про культурну ініціативу Симона Петлюри щодо пропагування України та її національного мистецтва за кордоном через гастролі Української хорової капели під орудою Кошиця.
Навпроти будинку 13 українського архітектора і почесного громадянина Києва Василя ЛИСТОВНИЧОГО, переконую в необхідності очищення нашої історії від російсько-радянських міфів про “коренных киевлян”, які ненавиділи все українське: від мови до Держави і любили тільки свій підімперський, російський Київ.
Протягом мандрівки, звісно, переповідаю й правдиву історію появи культового твору “За двома зайцями”. Адже перша версія пʼєси була написана Іваном НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИМ і називалася “На кожемʼяках”, а згодом була адаптована до вистави Михайлом СТАРИЦЬКИМ у відомій усім назві. Важливо те, що у виставах та у первісному варіанті фільму “За двома зайцями” ВСІ кияни розмовляють УКРАЇНСЬКОЮ і лише Голохвастов та Проня Прокопівна типу російською. Згодом фільм перевернули з ніг на голову і всі стали російськомовними або суржикомовними.
Після закінчення Андріївсього узвозу повертаємо до знакової Покровської церкви 18 століття, яку спорудив уславлений український архітектор Іван Григорович-Барський.
Про українське, козацьке бароко, Петра Сагайдачного, Івана Мазепу, Григорія Сковороду і пре те, що робити з Гостинним двором у другій частині розповіді про нашу екскурсію-лекцію.
П.С. Слово “КОЛИ” на незаконному мафі від московських попів на сакральному місці української минувшини не випадкове.
Настав час очистити наші сакральні історичні місця від брехливої російської імперської пропаганди та пострадянської маскультури часів табачників-черновецьких.
