Стає вже традицією в українській політиці прославляти Конституцію – Основний закон лише на відповідне свято, а решта 364 дні в році – її не дотримуватися або ж прямо порушувати.
Ганебний приклад у цьому показують і президенти всіх часів й депутати всіх скликань разом із дрібнішими чиновниками.
От знову йде спроба узаконити ПОДВІЙНЕ чи ПОТРІЙНЕ ГРОМАДЯНСТВО, яке в принципі заборонено в Конституції, бо вказує стаття 4 однозначно: «В Україні існує ЄДИНЕ ГРОМАДЯНСТВО». Законом же визначаються лише підстави набуття і припинення громадянства. Це означає, що в чинний Закон про громадянство можна внести давно вже потрібні зміни про НЕМОЖЛИВІСТЬ, бодай для чиновників і депутатів, обіймати посади маючи в кишені 2 чи 3 паспорти інших країн. Окрім того, без змін до Конституції можна спростити набуття громадянства. От і все. А аргументи, що українці діаспори мріють допомагати неньці-Україні лише в статусі подвійних громадян від лукавого. Правда ж в тому, що прагнуть подвійного громадянства щонайперше ЗЕМЕЛЬНІ СХЕМЩИКИ і ідеологи можливого ЕЛЕКТРОННОГО ГОЛОСУВАННЯ.
Є в справі зневажання Конституції й так звані ХИТРОДУПІ ПОЛІТИКИ. Вони пропонують модну для певної категорії суспільства ідею провести через Закон, а далі мовляв і в Конституцію колись внесемо зміни.
Йдеться про ініціативу депутатів тієї частини «Голосу», які звинувачують у корупції іншу частину депутатів «Голосу» та депутатів від «Слуги народу», відомих своєю активної позицією проти вакцин і сексуальних меншин. Хочуть вони дозволити брати участь у виборах молоді з 16 років, а вже потім, у майбутньому, змінити вимогу статті 70 Конституції про те, що «право голосу на виборах та референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років».
Ба більше, і випадку зміни статті 4 Розділу l “Загальні засади» й – статті 70 Розділу III “Вибори. Референдум» діє вимога статті 156 про обов‘язковість затвердження таких змін, внесених 300-ми депутатами, на Всеукраїнському референдумі. Тому коли йдеться, скажімо, про узаконення подвійного громадянства, то конституційний шлях єдиний: ініціатива 150 депутатів або президента, далі 226, остаточно 300 і затвердження на Всеукраїнському референдумі, який призначається президентом. На щастя, Закон про Всеукраїнський референдум вже є.
Це лишень останні приклади, коли Основний закон для політиків не писаний і не читаний! Власне й характер рішень, що їх ухвалюють в консультативних та допоміжних органах при президентові мало відповідає статусу цих інститутів. Тут би варто привести їх діяльність у правове поле. Та врешті узаконити статус ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ та ОПОЗИЦІЇ, який був вилучений з Регламенту ВР ще за Януковича, що й досі тримає ці важливі інституту поза законом.
Тож хочеться порадити владцям спочатку ПРОЧИТАТИ Конституцію, а потім врешті-решт почати її виконувати.
Бо ОСНОВНИЙ ЗАКОН писаний для його виконання, а не для постійного нехтування і порушення.
