Після натхненного і патріотичного опису пошанування Тараса ШЕВЧЕНКА в день його повернення в Україну, вирішив написати й про наші сумні та невеселі світоглядні справи.
Коротка передісторія.
Дні повернення в Україну (перепоховання) Тараса Шевченка історично стали днями вияву самосвідомості українців та спротиву російському на радянському режимам. Так автор нашого СЛАВНЯ Павло Чубинський описував, що місцева влада та жандарми часів Російської імперії вважали: «хто відвідав могилу Шевченка – той злочинець». Масові поїздки 22 травня на могилу Шевченка від 1909 року організовував ще один визначний українець Микола Лисенко.
В 1950-х роках традицію пошановування Пророка 22 травня підхопили студенти Київського Університету імені Тараса Шевченка. «Шістдесятники» в день перепоховання почали проводити акції із політичним підтекстом і 22 травня ставало символом боротьби проти антиукраїнської політики, боротьби за справжнього, не цензурованого Шевченка. Тож влада вважала, що вшановувати Шевченка 22 травня – це образа «великого російського народу», а всіх непокірних «відщепенців» звільняли з роботи та виключали з вузів.
З кінця 80-років ми, організатори Народного Руху України, активно пропагували 22 травня, а в 2005 році після Помаранчевої революції я був серед ініціаторів пішої ходи останнім шляхом Кобзаря, в якій вперше взяли участь ВСІ керівники Держави.
22 травня 2022 року.
Тож і пошанування нашого СВІТОГЛЯДНОГО БАТЬКА під час війни російської орди вбивць, ґвалтівників та мародерів війського злочинця Путіна проти України, я вважав вкрай важливим і принциповим для творення «Українського світу» та остаточної ліквідації «Російського світу» в нашій країні. Саме тому наша київська делегація розпочала своє перебування із відвідування знаменитого Успенського собору в Каневі, збудованого в 1144 році, тобто за 3 роки до початку заснування Москви. В Соборі, де у 1861 році відспівували Тараса Шевченка, представники Московського патріархату звично вели службу російською, а в їхньому церковному МАФі відповідно продавалися виключно російськомовні пропагандистські брошури. Між іншим, коли напередодні 100-річчя Тараса Шевченка українці розпочали акцію збору коштів для створення йому пам’ятника в Києві, саме російські церковники-чорносотенці зробили все для заборони цієї ідеї.
ЩЕ РАЗ наголошу:
у Соборі часів княжої України-Руси, коли не існувало в природі Москви; і в соборі, де українська еліта 19 століття прощалася із творцем УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ, сьогодні під час війни з Росією московські попи продовжують пропагувати «російський світ», а наша влада каже, що викорінення цієї антиукраїнської біди НЕ НА ЧАСІ.
Тепер щодо проведення вже традиційної ходи останнім шляхом Шевченка, яку СКАСУВАЛА влада із Києва та відповідно не спромоглася делегувати на Чернечу гору для пошанування ШЕВЧЕНКА…ЖОДНОГО посадовця чи бодай дрібного владного клерка із столиці.
Як можна серйозно сприйняти аргументи Київської влади, що під час воєнного стану патріотична хода із 50 осіб небезпечна, коли в ці дні ярмарки в столиці й у тому ж таки Каневі збирали в одному місці сотні авто і тисячі людей?!
Я в же мовчу про кілометрові черги тисяч прихильників поштової марки про «російський воєнний корабель», які нікому не заважать, а українські патріоти і Шевченко – заважають!
Як бачимо, нашого ШЕВЧЕНКА тепер вже у воюючій країні продовжує НЕНАВИДІТИ московська церква і БОЯТИСЯ київська влада?!
Але нам своє робити – творити УКРАЇНСЬКИЙ СВІТ та ліквідовувати рашистський «Російський світ» на всій території країни.
П.С. Принагідно хочу подякувати колективу Шевченківського Національного заповідника на чолі з Валентиною Коваленко, обласній та місцевій владі, делегації Спілки письменників України, керівництву Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» та всім небайдужим українцям, які взяли активну участь в заходах 22 травня, за повагу до нашої історії та наших героїв.
