В нових реаліях сьогодення мистецтво стало рятівним колом для багатьох представників творчої спільноти.
Не винятком стали й сучасні київські художниці Наталія Кохаль, Олена Толкачова та Ганна Цариковська, які об’єднали свої творчі зусилля у єдиний мистецький проєкт «Наживо», де втілили свої власні переживання та роздуми на тему війни, що точиться в Україні з 2014 року.
За словами художниць, жахливі реалії спонукали їх до формування власного культурного спротиву, протиставляючи руйнівній війні, а енергію творчості та сили власного мистецтва.
Експозиція стала своєрідною рефлексією талановитих творчих людей на те, що переживають сьогодні мільйони українців. У таких реаліях мистецтво стає рятівним колом, що тримає художника і його глядача в межах здорового глузду і культурного простору.
«Виставка не має певної глобальної концепції, але вона є співзвучною та зрозумілою кожному з нас, бо це мистецтво, народжене в умовах війни…», — розповідає Наталія Кохаль.
У важкі часи художниця любить згадувати крилатий вислів неперевершеної Тетяни Яблонської: «Якщо щось трапилося, тримайся за пензлик». Ця легендарна фраза стала творчим кредо і для наших сучасниць.
«Я відчуваю, як з початком війни змінилося моє мистецтво. Своїми роботами мені б дуже хотілося подарувати не лише собі, але й багатьох нашим людям трохи оптимізму та віри», — доповнює колегу Олена Толкачова.
Досвід творчості під час повітряних тривог показує, що підсвідомість творчих людей звертається до вічного і сакрального: образів природи, людей і культурних символів, як захисту від «денацифікації», про яку так самовпевнено заявляють ціллю ініціатори цього кривавого безумства.
«Ці довершені художні твори є супер актуальними, адже вони змальовують актуальний психологічний стан багатьох українців, спираючись не на чужі світлини, а на власні спостереження та враження… Адже завдання справжнього художника — писати Історію сучасності», — ділиться своїми враженнями від проєкту мистецтвознавець та журналіст Сергій Коміссаров.
Виставковий проєкт триватиме до 2 листопада.
Джерело: “Вечірній Київ”
