В день 150-річного ювілею Гетьмана України Павла СКОРОПАДСЬКОГО, який був на чолі Української Держави в 1918 році, корисно перечитати його роздуми про ментальність російських опозиціонерів до більшовицького режиму Леніна, які мігрували з Москви до Києва.
«Картина така: приїжджає змучена людина з комуністичного (нині путінського – авт.) раю в Україну…
Після приїзду людина мовчить, спить, пʼє і їсть – це його ПЕРША СТАДІЯ.
ДРУГА – хвалить, переконую , що Україна прекрасна, і мова така милозвучна, і клімат хороший, і Київ красивий, і уряд хороший, все розумно – одним словом, рай!
За цей час він встигає побачити декого із раніше прибулих і ось, так тижнів через два, він входить в ТРЕТЮ фазу.
Ще веселий і любʼязний, однак зауважує, що все добре, але ось він їздить на візниках, вони вже дуже погані, і бруківка місцями нікудишня, чому ж тут тримають таких міських чиновників.
– Так вибачте, кажеш йому, Ви згадайте, що в Совдепії було, ми ж лише усього два місяці як працюємо, хіба можна тепер думати про візників і мостових, дякуйте Богові, що ви живі.
– Так то воно так, але все ж – і йде на досить довгий період.
Я вже розумію, що для нього настала вже ЧЕТВЕРТА фаза.
Зазвичай він вже не приходить додому, а його зустрічаєш або на вулиці чи де-небудь в театрі. Гарно одягнений, ситий, румʼяний і надзвичайно важливий.
– Знаєте Ви, що я Вас скажу.
Ваша Україна дурниця і не має жодних шансів для існування, безумовно, що все це буде знищено, тому потрібно творити єдину неподільну Росію, та й українців ніяких немає, це все вигадка німців».
Павло СКОРОПАДСЬКИЙ СПОГАДИ. Кінець 1917 – грудень 1918 рр.
(Переклад з російської авт.)
Даний фрагмент спогадів тодішнього Очільника Української Держави будуть корисними:
– для нинішніх захисників булгакових-пушкіних і К., яким дуже подобався наш Київ, наша природа, жінки та їжа, але без українців і України, а в складі «единой и неделимой России»;
– для нинішніх прихильників тих російських опозиціонерів, які проти Путіна, але за російський Крим і нейтральну Україну без НАТО та процвітання в ній «великой русской культуры» і утвердження «великого и могучего росссийского языка».
Тож мусимо й нині памʼятати світоглядний заповіт одного із ідеологів Гетьманату Павла Скоропадського відомого історика і політолога Вʼячеслава ЛИПИНСЬКОГО:
«Ніхто не збудує державу, коли ми її самі не збудуємо і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».
Памʼятаємо нашу історію!
Вивчаємо наші історичні уроки!
